Установочна система "Січеслов"

НАУКОВО ОБГРУНТОВАНА

ПЕРСОННОМІЧНО-ГУМАНІТАРНА УСТАНОВОЧНА СИСТЕМА

Цим започатковую публікацію науково-методичних нарисів до Книги Буття "Січеслов", яку я поширюю. Йдеться проствлорення  установочної системи на основі цієї книги. Запрошую всіх бажаючих до співробітництва.

Нестабільність характеру, установок на  поведінку і взагалі на діяльність створює для людини великі проблеми. Ще більше вона створює проблем  у суспільстві, у взаємодії людей, у їх співжитті, від якого залежить доля кожного індивіда. І люди помітили це віддавна. Віддавна вони й намагалися формувати і стабілізувати свій характер, свої установки, свою поведінку, зробити діяльність успішною.

Мабуть, найбільше відчувалася потреба в стабільності і ефективності установок на перемогу в постійних боях за виживання серед сусідів, серед звірів, яких первісні люди не дуже відрізняли від людей, приймали за таких же сусідів. Навіть уже достатньо цивілізовані запорозькі козаки найбільше цінували характерництво в бойових діях і саме по ратних подвигах виділяли найуспішніших характерників.

Але характерництва потребує будь-яка діяльність – матеріальна праця, боротьба за здоров’я, духовна праця, духовне життя в осмисленні буття, в творчості, в мистецтві, в науці, а також у спілкуванні з людьми, в співпраці з ними.

Характерництво, постійне формування і стабілізація власних установок людині потрібне на кожному кроці, щоб почуватися впевнено, щоб не зійти на манівці, щоб бути успішним, багатим, в тому числі духовно, накінець, здоровим і довговічним.

Потрібне їй також постійне формування і стабілізація відповідних установок в інших людях, в соціальному середовищі. І це також характерництво – такі дії по формуванню і стабілізації установок  інших людей, успіх в цих діях.

Історія повна інформації про цілі соціальні системи по формуванню і стабілізації установок. Сьогодні такими системами є перш за все системи релігійні.

Загальноприйнято вважати, що джерела релігії лежать у людській практиці, що вона вира­жає залежність людини від оточуючого світу. У людини виникає бажання звернутися по допомогу до інших, могутніших, ніж вона сама, сил, – в цьому , як правило, вбачають причини виникнення релігійних систем. І залишають поза увагою іншу, на наш погляд, основну і реальну причину.

Надія на допомогу з боку фантастичних могутніх сил наївна і нереальна. А той, хто її плекає, помиляється. Це об’єктивний факт. Думати, що бодай найстародавніші люди цього не помічали, значить недооцінювати їх розум або самому бути наївним. Всім відомі приказки наших простих, неосвічених селян: „Бог то Бог, та сам не будь плох”, „На Бога надійся, та сам не плошай”, „Казали боги, щоб ви помогли”. В ній чітка установка на свої сили. Ось тільки не завжди така установка була стабільною. Ота сама залежність від оточуючого світу, від сил природи, від свого власного тіла і своїх настроїв постійно підточує стабільність потрібних установок. І реальною є потреба людини у формуванні та підтримці стійкості у боротьбі за життя. Потрібні були, говорячи сучасною термінологією, тренінгові системи для забезпечення отієї стійкості. Це був не фантастичний, а реальний результат релігійних систем. Люди його відчували на собі. Не залежно від рівня освіти.

Однією з ранніх форм релігії був фетишизм (від фр. — ідол, талісман), який ви­являвся в пошануванні матеріальних предметів, наділених, на думку людей, таємничими властивостями. І ця думка, ця віра в наділеність або принаймні в пов’язаність зазначених предметів з позитивними результатами подій є можливим впливовим елементом комплесу установки. Фетишовані предмети не є, можливо, необхідним, тим паче не є достатнім елементом об’єктивно. Але в свідомості вони необхідні. Їх наявність цементує комплекс необхідних і достатніх для досягнення мети компонентів, підпорядкованих людині.

Серед інших ранніх форм релігії існував анімізм (від лат. — душа), тобто віра в існування душі. Скажімо, віра, яка базується на певних реаліях. Адже душа́ — і в психології (принаймні старій) є цілком наукове поняття: сукупність об'єктивно існуючих психічних явищ, переживань, основа психічного життя людини. Особливість цього відображення, усвідомлення людьми, далекими від науки, а тим паче без наявної в науковців освіти, в переважанні метафорічності. Наприклад, вона може уявлятися як нематеріальне начало життя, іноді протиставлене тілу; безплотна істота, яка залишається після смерті людини. Їй можуть придавати форми якоїсь хмаринки, птаха. Спостереження за диханням, що після смерті людини зникало, сприяло виникненню стародавніх уявлень про душу, як про дихання, що відбувається ззовні. Відповідні спостереження над кров'ю і зникненням душі при великій її втраті, привели до того, що в крові бачили носія душі. Сновидіння привели до уявлення про душу, як про субстанцію, яка існує незалежно від тіла.

Немає потреби навіть перераховувати різні уявлення про душу. Метафорично вони можуть бути найнесподіванішими. А саме метафоричність характерна мисленню в його основі, в його витоках. Понятійність також в тій чи іншій мірі користується нею. Сухе фізичне поняття про електрон мало доступне для розуміння. Уже уточнення про його рух – обертається навколо ядра, літає, носиться – є метафорами, а тому приблизними характеристиками: у нього своя форма руху.

Ще одна форма релігії – тотемізм (від слова "ототем", що означає "його рід") — фатальна віра в надприродний зв'язок між людськими родами і тваринами. Вони були типовими для первіснообщинного ладу. Ведмідь, скажімо, був яскравою метафорою для якогось племені. Метафора забезпечувала вплив уявлень про ведмедя на ті установки поведінки і діяльності, які були необхідні в житті. В цьому причини існування тетемізму.

Мислення розвивалося і потребувало нових образів, нових метафор та понять.

 З подальшим розвитком світосприйняття в суспільстві, з розвитком фантазії, зокрема, виник політеїзм. Класичним прикладом політеїз­му (від грец. полі — багато, віра в багатьох богів) можуть бути давньогрецька і давньоримська релігії з їх величезною кількістю різних богів. Політеїзм праукраїнців мало відомий, але він живий і сьогодні в практиці деяких ентузіастів.

Окремо заслуговує на увагу народно-національність релігій. До яскраво виражених народно-національних релігій нале­жать іудаїзм, індуїзм, конфуціанство та ін. Сповідниками таких релігій є, як правило, представники одного етносу, хоча можуть бути і особи іншої національності. Останні, однак, сприймають і сповідують запозичену релігію з обов’язковою адаптацією її до свого народу, до свого життя.

Не станем говорити про приклади, породжені сучасною модою на екзотику. Візьмемо своєрідне продовження іудаїзму поза іудеями – християнство. Адже п’ятикнижжя Моїсея і вся персоносфера християнства взяті з літератури іудеїв. Однак є і, якщо можна так висловитись, релігієносне доповнення: не визнаний в іудаїзмі сином Бога  Ісус Христос. Греки та римляни зробили тим самим своєрідне адаптування іудаїзму до себе. Але на цьому процес не зупинився. Почалася гонитва на іудеїв. А сам іудаїзм переформатований: з нього взято те, що годилося для греків та римлян.

Далі більше. Православні християни грецькі, болгарські, вірменські, грузинські, навіть російські і українські мають відмінні національні риси. В Україні відповідні процеси дали багатоманітні наслідки. Три конфесії православні, споріднена з ними грекокатолицька. Це основні. Остання особливо показова. Задумана польськими магнатами-імперіалістами як засіб поневолення України, вона перетворилася на оплот українського націоналізму.

Народно-національним релігіям властива детальна етнічна ритуалізація повсякденної людської поведінки (спожи­вання їжі, дотримання гігієнічних правил), специфічна обрядовість, сувора система релігійних правил і заборон, моральних норм і ціннісних орієнтацій, вироблених сус­пільством. Тим самим вони набирають вищої ефективності як установочні системи.

У всесвітньо-історичному процесі різноманітні релігії відіграють неоднакову роль. Найбільш помітну виконують ті релігії, які прийнято називати світовими за кількістю віруючих: буддизм, християнство, іслам. Вони відзначаються своїми метаустановками – установками, які є одинаковими або близькими для всіх людей, інтернаціональними. Саме ці релігії виявили здатність максимально пристосовуватись до зміни суспільних відносин і вийшли далеко за межі територій, на яких спочатку виникли. Світові релігії ніколи не залиша­лися незмінними, вони весь час трансформувалися відпо­відно до ходу історії, до її характерологічних вимог. В цьому їх сила. В цьому і їх слабкість.

Світові або інтернаціональні релігії, як установочні системи, недостатньо близькі жодному з народів. До того ж вони несуть на собі печать тих народно-національних релігій, з яких вийшли. Християнство не може позбутися народно-національних установок євреїв, які є носіями іудаїзму. На кожному кроці в біблії ми натикаємося на звеличення „богообраного” єврейського народу. Там і обрізання – установка, яка в контексті релігії є, але від якої християни відмовились.

Найбільше значення в світових релігіях відограють релігійно-писемні пам'ятки  — Веди, Біблія, Коран. Їх тексти містять у мовно-закодованому вигляді дух свого народу-творця, дух його історії, інформацію про події з життя народу. У ведах – це дух індуського народу, в Біблії – єврейського, в Корані – семітського, арабського. І там немає місця подіям інших народів, в тому числі тих, які релігію перейняли. Немає місця кодові духу цих народів – їх мові, їх історії. Переклад з єврейської на українську робить Біблію і явищем української культури. Але залишається розповіддю євреїв про євреїв. Виняток становить лише загальна, інтернаціональна складова – ідея єдиного Бога.

Крім літературно-писемних, світові релігії мають також культові будівлі (храми, церкви, костели, монастирі, мечеті, синагоги), живопис (ікони, фрески, мініатюри), музику, обряди. Це і є інструментарій формування та стабілізації установок, які складають характер людини. Вони мають чітко визначений функціональний характер. Багато релігійних пам'яток одночасно є видатними досягненнями світової культури. В їх створенні брали участь геніальні архітекто­ри, художники, майстри живопису, іконописці, композитори. Тим самим релігія здійснила великий вплив на розвиток усіх видів мистецтва, а відповідно — культури взагалі, втягнувши її в свою установочну систему. Нічого дивного: релігія сама є частиною мистецтва.

Однак не тільки релігія формувала складні і ефективні установочні системи. Не менш ефективними можуть бути і системи атеїстичні.  Найвідомішою з них є більшовицька установочна система. Та вона, на відміну від релігійних, порівняно короткочасна в історичному процесі.

Бачиться, установочні системи можна вирізнити і в інших аспектах: метафоричні й понятійні, емпіричні й науково розроблені, економічно-авторитарні й персонномічно-гуманітарні.

Ми констатуємо існування об’єктивних умов і потреби для українців в науково обгрунтованій народно-національній установочній системі. Потреба в такій системі існує в українців за об’єктивними законами розвитку всього людства. Задовольнялась досі і задовольняється вона сьогодні переважно інтернаціональними (світовими) релігійними і нерелігійними  (комунізм) установочними системами, в якійсь мірі адаптованими до українських особливостей буття. Повної адаптації бути не може через неукраїнське історичне і побутове тло їх. Січеслов дає можливість, не відкидаючи інтернаціональних установочних систем, доповнити українську практику чітко визначеною народно-національною установочною системою з сучасним науковим обгрунтуванням.