ХЛІБОРОБ СВІТУ - ІСТОРИЧНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНЦІВ

ХЛІБОРОБ СВІТУ - ІСТОРИЧНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ УКРАЇНЦІВ

Ми вже розповідали про особливості розселення українців у світі. їх завжди можна знайти в місцях розповсюдження на Землі особливого ґрунту - чорнозем}. До відкриття чорноземів Нового Світу впродовж тисячоліть ми завжди знаходимо археологічні знаки їхньої присутності на чорноземах євроазійської смуги між Карпатами і Гімалаями. Пізніше, вже в новітній час, українці освоїли чорноземи заморських країн Північної і Південної Америки та Австралії.

Чому українці та праукраїнці впродовж віків селяться переважно на чорноземах? Відповідь на це запитання допоможе визначити внесок нашого народ) в цивілізацію минулого, допоможе зрозуміти наше історичне призначення, нашу історичну місію. Розселяючись по всьому світові, українці завжди брали з собою насіння хлібної пшениці і залишалися тільки там, де могла розмножуватись ця культурна рослина. А пшениця може продукувати придатне для випічки хліба якісне зерно лише на чорноземі у відносно помірному кліматі. Отже, українцям Господь заповів вирощувати хліб у світі - бути годувальником народів Землі.

Вперше про таку місію праукраїнців пише "батько історії" Геродот, який каже: "Над алазонами (Тобто над середнім і верхнім Дністром. - Авт.) живуть так звані скіфи-орачі, які сіють хліб не для власного вжитку, а на продаж". Ця розповідь написана ще в той час, коли культурним народом були тільки єгиптяни, які греків називали "дикими данайцями" і використовували їх лише в допоміжному війську найдавніших фараонів. Отже, найкультурніший народ тогочасного світу через відсутність потрібних кліматичних умов і чорнозему не міг вирощувати хліб, а купував його у наших пращурів - оріїв.

Пшениця - головний стрижень і об'єкт праукраїнської культури

На протязі тисячоліть виявлено декілька хвиль переселення оріїв з Заходу на Схід аж до долин Алтаю і Гімалаїв, а потім знову зі Сходу на Захід, в долини Дніпра та Дністра. Що їх піднімало з обжитих країв і рухало в невідомі, дуже небезпечні подорожі на край землі? Матеріальною основою цивілізації оріїв була пшениця. Ця культура обов'язково вимагає, крім чорнозему, ще й відповідних природнокліматичних умов вирощування, які в процесі росту рослин повинні поступово мінятися від вологої, холодної весни до гарячого і сухого літа. Найбільш сприятливими для вирощування хлібної пшениці є природнокліматичні умови сучасної України.

Відомо, що не кожна пшениця придатна для випічки хліба. Борошно хлібної пшениці повинно мати особливі властивості, які надає йому клейковина. Клейковина складається з білку та полісахаридів і у своїй якості дуже залежить від грунту та кліматичних умов вирощування пшениці. Хороший хліб можна спекти тільки з дуже доброго борошна з високим вмістом клейковини. Відомо також, що в клейковині, яка створює неповторну поживну і смакову якість хліба, кількість її складників змінюється по умовній діагоналі від Канади через Україну до Австралія. Найбільш оптимальне співвідношення між цими складниками і відповідно найкращі природні поживні якості клейковини є тільки в зерні пшениці, яка виросла в українських степах. Хто куштував американський або австралійський хліб, дуже швидко переконувався в цьому.

На протязі тисячоліть клімат на просторій смузі між Карпатами та Гімалаями, або так званому євроазійському поясі, суттєво мінявся, це призводило до падіння урожайності пшениці, основного харчу цього хліборобського народу. Тому частина оріїв мандрувала на південний схід в пошукач кращих кліматичних умов, несучи в нові краї свою хліборобську культуру і свою тугу за батьківщиною, що відображено в древніх індійських легендах. Прибуваючи на нові землі, наші пращури навчали інші народи вирощувати хліб і передавали їм свою хліборобську та духовну культуру. Коли природа відновлювала сприятливі умови клімату в Україні, частина хліборобського народу поверталася назад на прабатьківщину.

Ця тисячолітня драма хліборобського народу супроводжувалася жорстокими війнами, які навіть нашому столітті стали причиною голодоморів і виселення українців з рідного краю. Однак наш народ за будь-яку ціну намагався зберегти свою землю, духовну та матеріальну культуру. Вперше широко розповсюджену культуру вирощування хлібної пшениці в світі було виявлено археологічним відкриттям біля Кам'янця-Подільського в місцевості Лука Врублевецька. Вже в XI столітті з'явилися письмові докази використання в тодішньому рільництві Праукраі'ни ярої і озимої пшениці. А відкриття Трипільської культури доводить стародавнє існування в нашому краї осілих хліборобських племен з розвиненим рільництвом. Коли завдяки родючому ґрунту і особливо сприятливому клімату наші пращури перестали мандрувати, то затрималися на цій землі і почали свою тисячолітню історію світового хлібороба.

Пшениця не завжди була такою корисною і сприятливою для людських харчів. її походження надзвичайно складне. Наука генетика виявила, що для того, аби одержати теперішню пшеницю з геномом із 42 хромосом, потрібно було якимось чином об'єднати властивості трьох різних за генетичним складом предків пшениці. Як це трапилося - ніхто не може пояснити.

Серед культурних рослин світу це єдиний приклад такого потрійного об'єднання геномів рослин і створення на їхній основі найбільш цінної для людського харчу рослини. Для матеріалістів - це така ж загадка, як і походження людини, в якій об'єднано матеріальний організм і нематеріальний розум.

Ми переконані, що зерно пшениці нашим пращурам передав Господь, так само як євреям передав Божий закон. Сам Ісус Христос учить нас у щоденній молитві просити у Бога хліб наш щоденний. В Святому Письмі про пшеницю говориться 57 разів. До цього додати щось більше неможливо.

Щоденна боротьба наших пращурів за виживання створила цю найдавнішу професію хлібороба, який шляхом схрещувань, відбору природних мутацій і тисячолітньої селекції, витворив довершені за харчовими якостями ґатунки пшениць, стійких до найгіршого клімату, до хвороб і комах; хлібороба, який вперше застосував ремесло мирного використання заліза не для меча, а для виготовлення плуга. Впродовж віків українець-хлібороб окультурював чорнозем, покращував властивості пшениці і вчив цьому інші народи світу. Шкода лише, що вдячності від цих народів він так і не дочекався. Навпаки, часто результати його праці грабували чужі й свої людомори, а він залишався без нічого. Далі ми спробуємо фактами підтвердити це.

Геродот пише:"3а часів Демосфена вивозили пшеницю з Босфору до грецької пристані Пірею, кожного року по 400.000 медимнів (понад 2360 тонн)" Одним хлібним шляхом українська пшениця йшла на південь до Греції і Єгипту. А другим вона транспортувалася на схід хлібним шляхом, який потім назвали "шовковий шлях", через Каспій, Амудар’ю до Індії, а через Урал далі до Іртиша і через Джунгарські ворота до Центральної Азії. Тисячоліттями землі біля цих шляхів засівалися закупленим у нас насінням пшениці. Це розмаїття сортів дотепер виявляють науковці, вивчаючи характеристики місцевих пшениць, які ростуть на полях і в дикому вигляді в різних країнах. Якщо по теренах хлібних шляхів з України знаходять багато примітивних і диких пшениць, то це свідчить тільки про те, що населення цих країв, на відміну від українців, ніколи не займалося селекцією цієї рослини. Зрозуміло, що проводячи селекцію, наші пращури для рільництва використовували новіші сорти, а інші народи, які користувалися тільки готовим насінням, законсервовували його в такому вигляді, в якому вони його придбали.

Якби зібрати з цих шляхів все розмаїття сортів пшениці, то можна було б відтворити історичний ряд селекції пшениці в Україні. З другого боку, ці хлібні шляхи вказували ордам завойовників зі Сходу і Заходу кінцеву мету їхніх грабунків -землю, де вирощують Хліб. Але жодна орда не намагалася осісти на цім чорноземі, тільки український хлібороб вічно повертався на свою споконвічну власність після чергового згарища, своїм потом відновлюючи і своєю кров’ю захищаючи цю благословенну землю. Віками хлібороб вдосконалював пшеницю, а вона виховувала в ньому відданого трудівника, патріота своєї землі, і ці якості генетично закріпилися в спадковості, в звичаях українця. Нашу хліборобську спадковість не змогли змінити столітні окупації, мільйони зайд-чужоземців.

Багато різних народів намагалися нас асимілювати на протязі історії, але наша спадковість виявилася сильнішою. Найпереконливішу перемогу ми одержали тепер, після 350 років найжорстокішої і найпідступнішої асиміляції. Ми вистояли і знову заходилися відновлювати свою знищену хліборобську державу і свій чорнозем. Ми вистояли тому, що нам Господь доручив велику місію - бути Хліборобом Світу.