Алфавіт для України і Росії

АЛФАВІТ ДЛЯ УКРАЇНИ І РОСІЇ

Елементи культури, якими є, без сумніву, і алфавіт та азбука, появилися, коли в них виникла відчутна потреба. Для Русі цю потребу усвідомив і її здійснив київський князь Володимир. Так на Русі появилася кирилиця.

Кирилицю не слід би було називати алфавітом. Це азбука. Вона має свій стрій, свою знакову систему. Ця знакова система допомогла народам Руської держави, чи Руської землі — як кому подобається, війти в Візантійську культуру, в ту слов’янську її галузь, яка на той час уже існувала. З допомогою кирилиці слов’яни Русі адаптували ту культуру в своїй  і  зробили завдяки цьому великий крок вперед.

Та за межами Візантійської, а далі — слов’янської культури існував океан Римської чи Латинської культури. В ній знаковою системою була латиниця або алфавіт, абетка.

Був час, коли в Україні Латинська культура існувала поряд з Візантійською. Та якщо Візантійська була адаптована в руській на той час культурі, то латинська  завдяки пануванню чужої держави існувала як альтернатива їй. Тому з нею боролися, хоч і користувалися. Душа народу двоїлася.

Чому латинська культура і її знакова система не була адаптована в тодішній українській культурі? Тому що остання не мала для цього політичних сил. У неї не було своєї держави.

Сьогодні ситуація з державністю змінилася: Україна стала державною. Державною стає і українська культура. І нехай не обурює це ні росіян, ні тих, хто до них в Україні примкнув у культурі. Адже всі  вони мають свої державні культури. Тепер і українська культура може адаптувати культурні  багатства інших народів, а не вливатися в них.

Автор торкається одного з елементів латинської культури: алфавіту. Глобалізація людського суспільства веде до того, що кожна нація не може замкнутися в своїй культурі и дедалі частіше починає відчувати потребу в спільній з іншими культурами знаковій системі. Для України такою системою стає латиниця, сіреч алфавіт. Особливо гостро відчувають цю потребу українці, які користуються інтернетом. Але якщо така потреба є, то чому Україні його не мати свою латиницю? 

Наші культурні діячі давно робили спроби  на додаток до азбуки або на заміну їй сконструювати свій алфавіт. Не будемо їх аналізувати, а запропонуємо і свою. Співставити пропозиції, проаналізувати і зробити вибір — то справа Верховної ради.

Перш за все цілий ряд літер азбуки й алфавіту в українській культурі ідентичні. Це — Аа, Ее, Іі, Кк, Мм, Оо, Тт. Отож вони уже наші, адаптовані.

Ряд інших літер азбуки мають просто свої відповідники в алфавіті: Бб—Bb, Вв—Vv, Гг—Hh, Ґґ—Gg, Дд—Dd, Йй, —Jj, Зз—Zz, Лл – Ll, Нн – Nn, Уу—Uu, Фф—Ff, Цц—Cc. Ми не будемо говорити про різну вимову цих літер в різних національних культурах. Мова лише про латиницю.

Та поряд з указаними вище випадками є і випадки специфічні. Зокрема, виникає питання м’якого знаку. В українській мові він потрібний, щоб пом’якшувати приголосні в двох позиціях чи навіть у трьох — 1) в кінці слова, 2) перед приголосним і 3) перед голосним. Але, на наш погляд можна говорити і про пом’якшення голосних в українській мові, в кирилиці вони позначаються як окремі звуки і літери: Я, Є, Ю, Ї. По суті це ті самі А, Е, У, І лише пом’якшені або йотовані, що одне і те. На наш погляд, не треба винаходити спеціальний знак для пом’якшення. Достатньо скористатися літерою Jj. Ми прийшли до висновку, що достатньо Jj, ставлячи апостроф у тих випадках, коли йдеться про йотовану після твердої приголосної. Наприклад, в слові ім’я М є твердим, а наступний звук А м’яким, що і позначається апострофом.  В латиниці-алфавіті це слово пишеться: im’ja. Тут чітко видно, що J відділяється від М, але злите з А. Тобто в українській мові йотування і пом’якшення є одним і тим же фонетичним явищем.

Йотовані  голосні, накінець, стануть-таки йотованими: перед ними слід поставити Jj: joho, ja. Це законно.

Тепер шиплячі. Це найскладніша проблема. Але й вона може бути розв’язана. Пропоную такі сполучення: Жж — Zh zh; Чч — Ch ch; Шш — Sh sh; Щщ — Sch sch. Такий варіант можливий, особливо коли немає можливості при наборі ставити наголоси на літерах. Але там, де є можливість ставити наголоси, паралельно можна використати відповідні початкові літери у цих сполученнях з постановкою над ними знаку наголосу: Ź ź; Чч — Ć ć; Шш — Ś ś; Щщ — Ść ść.

Літера Хх може бути передана через Kh kh.  Нехай Hh виконає місію приглушення, трансформації попереднього звука. Справа у виборі цього попереднього звука, а відтак літери. Разом з тим латинське Хх залишається не використаним, а воно і в латинських країнах часто звучить як українське Хх. Отож ним можна і обійтися.

Маючи свій алфавіт, українська культура стане багатшою. Це не значить, що слід відмовитися від азбуки. Латиниця потрібна зараз при переписці в інтернеті, коли респондент не має кирилиці. Можливо, і зворотня може бути ситуація, коли треба німцеві написати кирилицею. Та це не наша проблема.

Отож азбука-алфавіт український такий:

Аа – Аа, Бб – Bb, Вв – Vv, Гг – Hh, Ґґ – Gg, Дд – Dd, Ее – Ее, Жж – Zh zh/ Ź ź, Зз – Zz, Іі – Іі, Йй/Ьь – Jj, Кк – Кк, Лл – Ll, Мм – Мм, Нн – Nn, Оо – Оо, Пп – Pp, Рр – Rr, Сс – Ss, Тт – Tt, Уу – Uu, Фф – Ff, Хх – Xx, Цц – Cc,  Чч – Ch ch/ Ć ć , Шш – Sh sh/ Ś ś,  Щщ – Sch sch / Ść ść.

  27 літер, якщо не рахувати апострофа (’), який робить попередню літеру твердою і відділяє її від наступної j, тобто це твердий знак, . Йотовані Єє – Jeje, Її – Jiji, Юю – Juju, Яя – Jaja, а також окремий Ьь – той же Jj –  в алфавіт вносити немає потреби. Кирилиця виявляється чисельнішою за літерами на п’ять знаків. Апостроф, до речі, в ній не значиться.

Тепер щодо російського алфавіту. Він може бути таким же, як український, але доречно внести деякі від мінності. Перша відмінність торкається російської літери Ее. Вона зустрічається дуже часто, тому занадто ускладнюється написання з виділення Jj у його злитті з Ее (латинське). Тому доцільно прийняти Ее, як уже злиті два звуки, які позначаються в алфавіті через Jj  та  Ее, тобто Ее уже сприймається йотованим.  Жля того, щоб йотованість видалити, достатньо поставити перед Ее значок(’), який ставиться часто в усіх мовах, в тому числі і в наших слов’янських мовах на місці пропущеного звуку. Наприклад: ’Eto vy? Тут звук, який позначається Jj, випущено. Е стає не йотованим.

Подібним чином слід позначати і твердий знак у російській мові, оскільки він означає відсутність пом’якшення, яке передається тим же Jj, а в разі наявності знаку (’) і є відсутнім.

Ось як виглядить весь порівняльний російський ряд літер:

Аа-Aa, Бб-Bb, Вв-Vv, Гг-Gg, Дд-Dd, Ее-Ee,  Ёё-Jo jo, Жж- Zh zh/ Ź ź,  Зз-Zz, Ии-Ii, Йй-Jj, Кк-Kk, Лл-Ll, Мм-Mm, Нн-Nn, Оо-Oo, Пп-Pp, Рр-Rr, Сс-Ss, Тт-Tt, Уу-Uu, Фф-Ff, Хх-Xx, Цц-Cc, Чч-Ch ch/Ćć, Шш-Sh sh/Śś, Щщ-Sch sch/Ść ść, Ъъ-(’), Ыы-Yy, Ьь-Jj, Ээ-’E ’e, Юю- Ju ju, Яя-Ja ja.

З цього ряду можна виділити латиницю – алфавіт, кому це буде потрібно.

А ось ще можлива наша проблема: ієрогліфічна знакова система. Якби у нас вона була та ще узгоджена з китайською, японською, корейською, якби були ієрогліфи єдині для всіх мов, то можливості спілкування у наш час глобалізації ще більше розширилися б. Втім, можливо, цю проблему сучасне суспільство здатне розв’язати простішим способом, без величезного навчального навантаження по вивченню ієрогліфів.