Скільки ще страшних трагедій Другої Світової та післявоєнного часу залишаються невідомими для українців? Мабуть, жодна історія іншої країни не знає такого широкого масштабу злочинів над людьми, як Україна. Московським прихвостням, кадебістам, енкаведистам завжди було мало української крові. Свої нелюдські злочини вони вміло приховували. Та минав час і пам'ять людська почала помало "витягувати" на поверхню все те, що діялося у найстрашніші роки 20 ст. Ми ніколи не забудемо Бабиного Яру і Биківні, Базару і Крут, Соловки та Сибіру, катівень НКВС, голодоморні...
Українців нищили тільки за те що вони...українці. Потрібно віддати належне екс-Президенту, що за його правління про ці та інші страшні злочини більшовиків дізнавалися не лише українці, а й світ.
Тішило й те, що ми, а головне, наші діти, могли дізнаватися про героїчну боротьбу істинно народних героїв - вояків УПА. А Пам'ятний Хрест, який стоїть на місці спалення тіла Командира УПА Романа Шухевича в селі Гуків, що на Хмельниччині, "скликав" і обєднував не тільки патріотів з навколишніх міст і сіл, а мало не всієї України. Та чи всі, хто туди приходив, були справжніми патріотами? Тепер це видно неозброєним оком. Де ви, патріоти, які так голосно співали славень Україні, кричали "Слава Україні!", "Смерть ворогам!"? Невже це все було задля того, щоб "триматися на плаву" згідно подій у суспільстві? Страшно подумати, що це - правда. Адже цього року на тому святому місці - повне затишшя. Повнісіньке. Нехай - помінялась влада, а де громадські організації, патріотичні політичні партії? Помало схиляємо голови?...
Перед ким? Ми маємо їх схиляти лише перед тими, хто за нашу незалежність і волю віддав життя. Другого не дано.
Боюсь повторяти слова з пісні: "Лише з наганом у руках здобудем волю Україні".
Хоч не все гаразд було у державі, та "не хлібом єдиним...". Не буде українська духовність на найвищому щаблі, не буде нації.
,І найголовніше, пам'ять про невинно убієнних. Саме вона, наша пам'ять, має не дати нам віддати Україну на поталу ворогам.
Саме ця пам'ять і зібрала 5 липня цього року всіх, кому болить доля України, хто прийшов віддати шану сотням українців, які у 1941 році навічно знайшли спокій у водах Дністра.
Енкаведистські нелюди підірвали міст через річку Дністер, яка протікає через місто Заліщики,
Потяг з кількома вагонами пішов під міст. Вагони були щільно закриті. В них було багато молодих хлопців і дівчат, дуже багато дітей. Нині на Пам'ятному Хресті написано, що підірвали два вагони, та знайшли дані, що їх було 16. Про це на заході говорила викладач училища. Там, у вагонах, були українці з Прикарпаття, Чернівеччини, Тернопільщини, Львівщини. Ця трагедія надзвичайно великого масштабу і лежить тяжким каменем на серці кожного свідомого патріота.
За упокій душ загиблих відправив панахиду місцевий парох УГКЦ о.Іван.
Захід проходив під керівництвом міського голови Заліщиків. 
Слово мали історики 
, краєзнавці
, очевидці страшних злочинів НКВС
, Голова районного осередку Проводу ОУН 
, викладачі і гості. Виступи переплітались з патріотичними піснями від місцевих союзянок.
Великої похвали заслуговуює делегація зі Львова. Товариство "Тернопільщина", яке очолює Голова Ярослав Любенко
, подолало чималу відстань, щоб вшанувати пам'ять загиблих.
Члени Товариства - вихідці зі славної тернопільської землі. Це - професори, доценти, лікарі, вчені, викладачі "Політехніки" та університету Івана Франка, громадські діячі. З Борщівщини приїхали керівники організації : Нестор Морквас та Степан Фридрак,Любарський Василь та Леся Любарська. Патріотичного запалу додали вірші Лесі Любарської, яка разом із чоловіком представляли обласну організацю "Берег Єднання" ім. Р.Шухевича.Хочеться більше сказати про львівських патріотів з тернопільським корінням, які продовжили свою подорож по рідній землі до печери "Вертеба"
, що на Борщівщині в селі Більче-Золоте, побували в Борщівському краєзнавчому музеї
і, за нашою з чоловіком пропозицією, із задоволенням поїхали на місце спалення тіла Р.Шухевича в село Гуків
. Помолившись за його душу
, ми вирушили назад, львів'яни - до Заліщик до готелю, а ми до Борщева, додому. Прощатись ніяк не хотілось. Не часто зустічаються люди з такими патріотичними душами - твої земляки ще й однодумці.
Прийшовши додому, чомусь захотілось подивитись фото через комп'ютер. Передивляючи їх, де всі моляться на узліссі біля пам'ятного Хреста, ми з чоловіком просто завмерли: лише на трьох із великої кількості
чітко видно білу пляму у вигляді кулі. На кожному фото вона більшала. Це чудо можна пояснити тільки одним: душа Шухевича витала над нами під час молитви. Чекав, чекав Роман на своїх побратимів, вірив, що і в цей день народження вони прийдуть до нього, щоби помолитись, покласти віночок, схилити голову...
Мабуть, тому душа його так зраділа щирій молитві, що вирішила залишитися відбитком на фото для своїх співвітчизників.
Я вірю, що ніяка ворожа сила не зламає духу нашого народу, допоки в Україні є ті, які співають українською і надіються тільки на свої сили.
"...В чужинця волі не проси,
Північний вітер гне калину.
Не дай зламать її, мій сину,
Як ти українцем єси."
Леся Любарська.
Комментарии