Моя переписка з російським солдатом. Окупанти чи визволителі?
Опубліковано Mykola
04 Березень 2014
Сьогодні всю ніч провів переписуючись з російським солдатом. Він сам мене якось знайшов, та пішов на діалог. З діалогу можна багато зрозуміти: як російські солдати думають, що їм говорять, кого вони бояться, та в якості кого вони себе бачать на території України з автоматами в руках. Я мав маленьку надію на те, що він зрозуміє мене та мою позицію. Відповідав я йому російською мовою, аби він все розумів… хоча і це не сильно допомогло.
Одразу слід зазначити, що він з Пскова. В Крим його поки не переправляють, але тримають в бойовій готовності в казармі вже 5!!! днів.
Розмова була дуже довгою – почали до 12-ї ночі, а закінчили аж вранці. Я спробував зробити коротку витримку з переписки.
Розмова почалася так:

Я сказав, що не хочу спілкуватися з незнайомою людиною, яка з першої фрази переходить на «ти». Він пояснив, що на «ви» говорить тільки з батьками. Так як я не мав бажання говорити з ним, я просто заблокував його профіль. Але через пару хвилин отримав повідомлення зі сторінки його дружини. Одразу ж я відчув російську щиру душу, яка просто не змогла не згадати про горілку:

І тут в мені всередині щось перевернулося. І я, з наївності своєї, вирішив таки поспілкуватися з ним.
Я відповів йому, що російських солдатів українці вважають окупантами, та будуть захищати свою землю. Він написав так:

Я йому сказав, що «ряжениє с майдана» – це такі люди як я. Що люди в Криму не просили про допомогу, і що кілька знайомих мені кримських сімей вже втекли з Криму, так як бояться «освободітєлєй».

Не знаю, чому його так маска зацікавила, якої у мене немає. Але вивід один – якщо хтось тікає з Криму – то це бЕндери. Ну і чомусь він вирішив, що русскіє тікають зі Львова. Далі я зрозумів, чому він так вважає. Я запитав, хто такі бЕндери? А він вислав мені відео з Сашою Білим (дядьком, який в Рівному з автоматом ходить):

Я сказав, що за Юлю не стояв. Намагався пояснити йому, що майдан не був проти росіян. Вислав йому кілька фотографій, де люди на майдані стоять з прапорами РФ. Отримав таку відповідь:

Трохи дивна російська мова «ми уважаєм обнять прєдков». Але все починає прояснюватися… Російські війська хочуть боротися проти двох людей: Саші Білого та Яроша. Ну і Бог нам ніколи не пробачить, що ми знесли пам’ятник людині, яка зруйнувала десятки церков.
Далі я спробував пояснити, що в Україні тільки-тільки почав порядок налагоджуватися. Призначили вибори президента, сформували кабінет міністрів…

Як я не намагався йому пояснити, що російську мову неможливо відмінити, що страшні бЕндери не їздять по східних та південних регіонах, і не б’ють росіян, він продовжував гнути свою лінію:

Я знову повторив йому, ми не будемо воювати з українцями, адже це якийсь нонсенс.
Він переконаний, що ми поїдемо на схід України, і всіх там постріляємо.

Тобто, в Грузії живеться погана, тому що грузини не захотіли підкоритися Росії?
Я ще раз нагадав йому, що ми сприймаємо їх як окупантів. Отримав от такий «вирок»:

Про що референдум, він мені не сказав, так як не знає. Нагадаю, що в незаконному майбутньому референдумі не піднімається питання від’єднання Криму від України.
А далі виявилося, що наше небажання пускати на свою землю російських солдат – це:

Ну і в підтвердження того, що ми маємо дорожити пам’яттю спільних пращурів, він написав по-братському таке:

Ну і тут я вже точно зрозумів, що нам потрібно дружити з Росією. Адже, як можна не дружити з тим, хто до тебе так ставиться?
І почав я допитуватися в «брата», коли ж він був в Україні, адже він краще за мене знає ситуацію:

Довелося запитувати кілька разів – він починав про щось інше писати, але я продовжував задавати це питання:

От так. Ось і вся проблема. Потім він визнав, що взагалі не був в Україні ніколи. Але він читав про Київ, йому говорили про Львів, і показували по телевізору про Крим. Тобто, всі його судження опираються лише на те, що йому в Росії показують та розказують.
Потім він мене «посварив» за те, що я збираюся вбивати «братьєв по вєрє»…

І це дивно чути від російського солдата, чиї бойові побратими зі зброєю в рукав вже тиждень ходять по Україні. Дивно, що це українці першими нападають.
Ну і закінчилася розмова, яка тривала більше 9-ти годин дуже оптимістично:

От так, цитатами з фільму «Бумер» описують російські солдати своє вторгнення в Україну. «Нє ми такіє… жизнь такая…».
Як я не намагався хоча б в чомусь його переконати.. пояснити, що українці краще знають Україну, ніж росіяни, які тільки по телевізору бачили наші міста.
Нічого не вийшло. Ліг спати вже вранці, в поганому настрої.
Згадалися рядки Андрія Середи:
«Славна дорога пролягала лугами.
Я йшов і шукав хто був смерть,
А тепер кого братом назвали.»
От такі у нас брати-слов’яни.
Комментарии