Керівник «Правого Сектору» попередив про наближення боротьби з діючою владою ще у липні 2013 року

«Усі вже знають усіх. Знають, наприклад, «Правий сектор». Хлопців з організацій, що входять до цієї «конфедерації», важко було не помітити біля АП. І, до речі, за Банкову не взяли жодної людини із «сектору» – лише випадкових перехожих і Дзиндзю.

Диво дивне: прокуратура ніколи не демонструє такої сліпоти, коли йдеться про свободівців. Тих завжди «приймають». Швидко знаходять. Вони віддуваються за акції, до яких мали хоч якийсь стосунок. Важко мовчати і про «пропускний режим» п’ятого поверху Будинку профспілок – саме там окопався «сектор». Важко уявити скандал, який спричинило б небажання тієї самої «Свободи» не пускати «чужих» у зайняте її активістами приміщення. Я спитала б: «Чому?..» Але останнім часом намагаюся більше вірити людям.

…До того ж хлопці з п’ятого поверху – улюбленці Андрія Парубія. «Правий сектор» комендант Майдану називає «майданівським «Беркутом». І намагався запевнити Тиждень у тому, що другої Банкової вже не буде. Надто добре організовані люди. Надто зайняті виявленням провокацій зі сторони, хоча б відловом на Майдані тітушків. Сподіваємося.»

(Валерія Бурлакова. Різна Боротьба//Український Тиждень, №3, 17 січня 2014 р.)

Ця стаття мала бути коротким нарисом про те: хто входить до складу «Правого сектору», на що цей сектор здатен, хто за ним стоїть та які цілі цієї організації? Але, впродовж роботи над матеріалом стало зрозумілим: однією статтею не обмежитись. Тим більше, «Правий сектор» – дивна та загадкова організація навіть для активних учасників Євромойдану, які там були з перших днів його існування. Наприклад – для моєї молодої колеги (яку я особисто не знаю, хоч ми і друкуємося в одному виданні) – Валерії Бурлакової, цитату зі статті якої я обрав в якості епіграфу. Вона була поранена світло-шумовою гранатою на вул. Банковій під час протистояння 1-го грудня 2013 року. А відтак, хотілося б відповісти саме на її «Чому?» та «Сподіваємося».

Статтю пишу навмисно українською мовою. Бо дуже не хочу загибелі Української держави, яка може бути зроблена руками «сліпих» українських патріотів. Нижче наведені факти запозичено з відкритих джерел інформації (по можливості даю посилання), або збереглись у моїй пам`яті з далеких 1990-х.

Від «Варти Руху» до «Свободи»

1990-й рік, Львів… Ще існує СРСР, КГБ, Радянська армія, але Західна Україна вже де-факто вийшла з-під контролю комуністів. У квітні того року один із лідерів Народного Руху України, довголітній дисидент В`ячеслав Максимович Чорновіл обраний головою Львівської облради. Для захисту інтересів прихильників Руху, особисто Чорновола та інших національна лідерів у Львові створюється так звана Варта Руху. Її очолив молодий львівський медик Юрій Криворучко. Заступником був товариш Криворучка по навчанню в медінституті – Олег Тягнибок (нинішній лідер ВО «Свобода»). Серед лідерів Варти Руху назвемо ще одного діяча – Андрія Парубія, який нині фактично очолює всі «збройні сили» революційного Майдану.

В`ячеслав Чорновіл ставився до Варту Руху з великою пересторогою (це я сам особисто чув під час інтерв`ю, яке він давав моєму покійному вчителеві у 1992 році). Коли ж 24-го серпня 1991 року Леонід Кравчук ініціював проголошення Акту про державний суверенітет України, Чорновіл взагалі заявив, що це формування слід скасувати. Але хлопці розходитись не збирались… У жовтні 1991-го вони заснували власну політичну силу – Соціал-національну партію України.

У 1994-му Тягнибок та Парубій стали депутатами Львівської міськради, а наступного року – «проштовхнули» крізь Мінюст офіційну реєстрацію своєї партії, яку тривалий час відмовлялись реєструвати, як надто екстремістську. Особисто я в той час був у Львові та добре пам`ятаю урочистості з нагоди реєстрації СНПУ. Тягнибок, Парубій та інші лідери партії замовили та пошили чорні костюми-трійки, чорні пальто та чорні капелюхи. Зробили і партійні значки – у вигляді німецького рунічного символу «Вольфсангель» (вовчий знак). Знак уявляє з себе накладені одна на одну латинські літери: «І» та «N», що тлумачилось вождями партії, як «Ідея Нації». Досі шкодую, що не мав у той час фотоапарату: саме в такому вигляді я побачив Тягнибока з Парубієм просто у центрі міста.

Для офісу «проводу» СНПУ було орендовано приміщення у центрі Львова. З балкону офісу на весь проспект Шевченка було добре видно величезний прапор: жовтий з чорним «Вольфсангелем».

Перші члени СНПУ з партійним прапором, Львів, 1990-і роки

(фото з сайту: http://lunar-shade-123.livejournal.com/68166.html)

Громадськість Львова у той час дивувалася: звідки ж у хлопців стільки грошей? Адже це були часи страшного економічного занепаду, коли зарплатню не виплачували місяцями. «Знаючі» люди з Руху подейкували, що якісь гроші залишились СНПУ у спадок від Варти Руху, а у тієї вони – і з діаспори, і після Студентської «Революції на граніті» восени 1990-го року, і ще з якихось джерел. Що ж до В`ячеслава Чорновола, то він ставився до СНПУ негативно.

У 1999 році при СНПУ під керівництвом Парубія було створено молодіжну організацію «Патріот України». Аби гучно заявити про себе, 12-го грудня понад тисяча членів організації вийшли у військовій формі, з чорними масками на обличчях та зі смолоскипами у руках до центру Львова. Хлопці з «Патріоту України» залюбки «бряцали зброєю» на фотокамери журналістів, а відтак створювали образ СНПУ, як агресивної та войовничої партії.

Це не «Патріот України». Нажаль, я не зміг оперативно знайти фото з «Маршу Смолоскипів» 1999 року. На цьому фото – львівські радикали, які взагалі дуже полюбляють ходити вулицями свого міста зі смолоскипами та різними «рунічними» прапорами. Марш пам`яти героїв Крут 31-го січня 2010 року (фото з сайту http://news.nswap.info/?p=28332)

Вочевидь, з таким іміджем лідерам СНПУ годі було думати про шанси привести своїх однодумців до Верховної Ради України. Відтак, у 2004 році СНПУ змінює назву на Всеукраїнське об`єднання «Свобода». Войовничий «Вольфсангель» змінюється на миролюбну підняту руку з трьома пальцями – жовту на блакитному фоні. Одночасно було заявлено про розпуск «Патріота України».

Зараз «Свобода» намагається себе поводити, як миролюбна парламентська партія, а Олег Тягнибок справляє враження врівноваженого та об`єктивного політика. Можливо, саме через це від «Свободи» давно відійшов Андрій Парубій. Зараз він – депутат від партії Юлії Тимошенко «БЮТ» та продовжує підтримувати міцні стосунки з організацією, яку колись очолював…

«Патріот України»

У 2004 році далеко не всі були згодні з рішенням Тягнибока щодо курсу на миролюбство партії. Харківська філія «Патріота України» відмовилась розпускатись та заявила про те, що створює власну всеукраїнську організацію з подібною назвою.

Спочатку організація була нечисленною, але завдяки расистській позиції швидко набула популярності серед радикально налаштованої молоді та скінхедів. Навіть російськомовних, яких переважна більшість на Східній Україні, та, зокрема – Харкові.

Чимало іміджу додали організації події 18-го жовтня 2008 року – коли у Києві міліція розігнала «патріотів», які у неонацистському стилі намагалися провести марш на честь ОУН-УПА. Пізніше МВС повідомила, що «патріоти» прагнули прорватися до місця, де комуністи проводили антифашистський мітинг, з метою побити їх. Боронячи останніх, «Беркут» жорстоко розібрався з «патріотами».

Так виглядало «спілкування» «патріотів» з «беркутівцями» 18-го жовтня 2008 року

(Фото зі статті: http://zz.te.ua/scho-pryhovujetsya-za-zaboronoyu-kamuflyazhu/)

Не здолавши «Беркут», ціллю «патріотів» стали кавказці, азіати та інші нацмени. Влітку 2011 року «Патріот України» «уславився» тим, що його члени спробували здійснити масове виселення з гуртожитків в`єтнамців, які мешкали там. На youtube є докладний звіт одного з членів організації про цю подію:

http://www.youtube.com/watch?v=bMKICatdV2s

На Youtube, якщо у пошуку набрати «Патріот України», можна легко знайти чимало інших роликів діяльності цієї організації. Зверну увагу, що цікавими є не тільки самі відеозвіти,  а й коментарі членів організації.

Поступово «Патріот України» став позиціонувати себе, як воєнізована молодіжна організація, яка постійно проводить «вишколи» членів по всіх куточках України. На офіційному сайті організації розміщено чимало фотографій з цих «вишколів» (http://patriotukr.org.ua):

«Перший листопадовий вишкіл Одеського «Патріота України» (2013) – фото з офіційного сайту організації

«Третій липневий вишкіл Одеського осередку» (2013) – фото з офіційного сайту організації

«Перший весняний вишкіл Одеського осередку» (2013) – фото з офіційного сайту організації

Вправи зі стрільби в івано-франківському осередку (2012) – фото з офіційного сайту організації

«Останній літній вишкіл харківського осередку» (2012) – фото з офіційного сайту організації

«Запорізький осередок на марші Незалежності» (2012) – фото з офіційного сайту організації

Одночасно лідери «Патріоту України» входять у конфлікт з представниками ліворадикальних організацій та планують підрив пам`ятників Леніну. В Одесі, у сутичці з ліворадикалами, було вбито засновника осередку «Патріота України» у цьому місті.

Після нападу на в`єтнамський гуртожиток МВС почало під різними приводами затримувати керівників та активістів «Патріоту України».

Очевидно, вплинула на це і така обставина, як ксенофобія декотрих «патріотів» з Харкова – міста, в якому мером є Г.А. Кернес. За чутками, «Гепа» швидкий на розправу, а тому можна лише уявити, як його міг обурити антисемітизм у рідному місті…

У серпні 2011 року у Василькові міліція заарештувала трьох членів місцевої організації, які буцім-то підготували вибухівку для підриву пам`ятника Леніну у Борисполі (Гучна «Справа Васильковських терористів», під час оголошення вироку по якій у результаті конфлікту було побито А.Луценка).

У грудні 2011 року за звинуваченням у збройному нападі на одного з політичних супротивників було заарештовано лідера організації Андрія Білецького, а також ще двох хлопців. У липні 2012-го за тією ж справою був затриманий Олег Однороженко – ідеолог «Патріота України», колишній голова харківської організації «Свобода», доктор історичних наук.

У зв`язку з долею Однороженка в історії «патріотів» знов почав фігурувати Андрій Парубій. 1-го листопада 2012 року Олега Однороженка було звільнено на поруки Парубія. 23-го грудня 2013 року, після подій на вул. Банковій, в яких, як стверджують деякі політологи та журналісти, брали участь саме «патріоти», Однороженка було знов взято під варту.

Не зважаючи на арешти, регіональні організації «Патріота України», як видно з його офіційного сайту, продовжували наближені до бойових навчання аж до грудня (!) 2013 року. Потому всі вирушили на Майдан.

Тризуб імені Степана Бандери

Осінь 1992-го року. ІІ-й Майдан: студентські організації розбили намети та висунули кілька політичних гасел, які вже зараз і годі згадати. Серед наметів помітно чимало знайомих облич учасників національних молодіжних та студентській акцій минулих років. Але є й нові люди. Особливо виділявся якийсь аж занадто серйозний та по-військовому дисциплінований хлопець… З Дніпродзержинська. Відслужив в армії, точніше – у внутрішніх військах, куди за постановою Кравчука відправляли всіх хлопців з України, а тепер займається «вартою Майдану». У чому полягала ця варта? Особисто я запам`ятав нічні чатування по периметру наметового містечка. Я запитав у цього дніпродзержинця: а що ж ми зробимо, коли на нас дійсно хтось нападе?

– Головне – кричи, відповів він. Аби почули інші у наметах, а далі – по ситуації.

З того часу минуло понад 20 років, але я впевнений, що це і був Дмитро Ярош – нинішній командир «Тризубу» та «Правого сектору».

ІІ-й Майдан закінчився майже безрезультатно, а його учасники скоро розійшлися. Але ідея «варти Майдану», очевидно, збереглась. У жовтні 1993 року було створено Всеукраїнське об`єднання «Тризуб ім. Степана Бандери»,  членами-засновниками якого стали як галичани, так і хлопці зі Східної України, серед них – Дмитро Ярош з Дніпропетровщини та Вадим Зіньківський з Харківщини.

Спалення червоного прапора командиром харківського «Тризубу» Вадимом Зіньківським, праворуч – Дмитро Ярош, 7 листопада 1994 року (Фото з офіційного сайту організації: http://banderivets.ho.ua/index.php?page=pages/zmist3/p1994)

Знов створена організація знаходилась «на утриманні» політичної партії «Конгрес Українських Націоналістів» пані Слави Стецько. Хто не пам`ятає пані Славу? Це дружина Ярослава Стецька, який 30-го червня 1941 року у зайнятому німцями Львові спробував проголосити відродження Української Держави, за що був ними ж і заарештований. Після вбивства Степана Бандери Ярослав Стецько став керівником ОУН(Бандери), а коли й він помер – посаду зайняла пані Слава.

Особисто я згадую пані Славу Стецько, як людину європейського типу, дуже розумну, та, попри поважний вік – все ще привабливу та чарівну. Вона завжди казала, що покладає на молодь великі сподівання у збереженні та розвитку Української державності. Спостерігаючи за тим, що український уряд зовсім не дбає про виховання молоді: фізичне, духовне, національне, пані Слава активно підтримала створення «Тризуба», який задекларував, що візьме не себе всі ці функції.

Пані Слава серед «тризубівців» під час першого вишколу, 1994 рік (Фото з офіційного сайту організації:http://banderivets.ho.ua/index.php?page=pages/zmist3/p1994)

«Тризуб ім. С.Бандери», керівником якого з січня 2005 року став Дмитро Ярош, дійсно проводив у літній час різноманітні виховні табори для молоді. У цьому питанні вони співпрацювали з «Пластом» та іншими національними молодіжними організаціями. Табори влаштовувались на Західній Україні, переважно – у с. Зарваниця Теребовлянського району Тернопільської області.

Тривалий час «Тризуб» майже не перетинався з інтересами влади. Навіть більше того, у 2001 році, під час акції «Україна без Кучми», «Тризуб» був фактично на стороні влади. «Формально під правильним приводом – «мочити червоних» – як написав в інтернеті один з «Тризубівців». На виборах 2002 року колишній керівник організації, покійний В.Іванишин, навіть підтримав провладний блок «За ЄДУ». 2004-го року члени організації агітували проти обох кандидатів у президенти – як Ющенка, так і Януковича.

Але так було лише до грудня 2010 року. У Запоріжжі якийсь не дуже розумний бізнесмен, який підтримує Комуністичну партію, вирішив встановити на власній території пам`ятник Йосипу Сталіну. Навколо цієї події українські комуністи зробили гучну пропаганду, не зважаючи на те, що «Культ особи» Сталіна було засуджено керівництвом КПРС у 1956 році, і ця постать була де-факто оголошена поза законом, а всі пам`ятники йому демонтовані.

Українська влада відреагувала на це якось кволо. Замість того, аби забов`язати бізнесмена негайно прибрати пам`ятник особі, яка знищила у таборах ГУЛАГу щонайменше понад мільйон людей та була офіційно засуджена за це (хоч і посмертно) товаришами по партії. «Тризубівці» вирішили діяти рішучо та однієї ночі підірвали пам`ятник Сталіну у Запоріжжі. У відповідь влада почала їх масові арешті. Серед інших був заарештований заступник Яроша – Андрій Стемпіцький з Івано-Франківська, його старший син Пилип, а також ще 13 активістів. В машині Стемпіцького було виявлено вогнепальну зброю – пістолет, причому заарештований підтвердив, що це – його особиста зброя.

На тлі цих подій за кілька днів по арештах в інтернеті з`явилося звернення колишнього співзасновника «Тризуба», друга Яроша та рідного брата дружини Андрія Стемпіцького  Вадима Зіньківського. У коментарі до відео написано: «дане відео є звинуваченням Дмитра Яроша у зраді націоналістичних ідеалів і співпраці з СБУ, Ярош продався владі і підставив дієве членство ВО "Тризуб" політичним репресіям». Зіньківський переживав за родину своєї сестри, а відтак стверджував, що Ярош їх зрадив:

http://www.youtube.com/watch?v=Y79IQ-KXRlE

http://www.youtube.com/watch?v=gW4Oq8NHPqE

(цікавим є не тільки відео, а й переписка «тризубівців» у коментарях)

Незабаром усі затримані тризубівці були відпущені, попри те, що у засобах масової інформації неодноразово повідомлялося про спроби фальсифікації проти них інших карних справ. Але потому «Тризуб» зайняв ворожо-агресивну позицію щодо діючої влади.

Протягом 2012-2013 років керівництво «Тризубу» продовжило активне виховання своїх молодих членів. Та судячи з фото та відео, розміщеного у мережі інтернет, хлопці виглядають значно молодше та менше войовничо, ніж їх товариши «по зброї» з «Патріота України».

Все виглядало б навіть дуже мирно та спокійно, якщо б не одне АЛЕ. На Youtube викладено звернення Яроша до учасників літнього табору організації у с.Зарваниця 17-го липня 2013 року.

http://www.youtube.com/watch?v=1-UecPbRldA

У своєму виступі, оцінюючі діючу владу та ситуацію в країні, «Провідник» заявив (хвилини/секунди відео – 1:42-2:06):

«Перше. В Україні панує режим внутрішньої окупації.

Друге. Без національної революції ніяке звільнення українського народу і здобуття української державності неможливе.

Третє. Росія – це віковічний ворог України, і поки існує Російська імперія в будь-якій формі, доти справжня реальна національна незалежність України та українського народу неможлива».

Висновки промови Яроша, зважаючи на події в Україні у грудні 2013 – січні 2014 року, бентежать та вражають своїм «пророцтвом»:

«Наступають нарешті ті часи, коли ми будемо вести не просто розмови, пропагандивні акції різноманітні проводити і так далі про національну революцію, а наступають часи, які будуть кувати історію, карбувати крок нашого народу в бутті української нації» (4:24-4:44)

«Ми з вами не на словах а на ділі маємо показати, що бандерівщина – це не вчорашній день, це сьогодення і майбутнє» (6:15-6:20)

 «Підходять ті часи, про які ми можливо всі ці 20 років і мріяли. Тому наснаги вам і хай Божа Мати Зарваницька всім нам допоможе в нашій боротьбі. Бо ми можемо перемогти, ми хочемо перемогти, і ми переможемо». (6:56-7:10)

У той день, коли Янукович заявив про те, що змушений відмовитись від подальших переговорів з ЄС та почати переговори з Путіним щодо Митного Союзу, Дмитро Ярош на сайті «Тризубу ім. С.Бандери» опублікував звернення, в якому оголошував війну діючій українській владі.

Хоч заяви Яроша бринять досить грізно, обличчя членів ВО «Тризуб ім. С.Бандери» відкриті, інтелігенті та привітні. Шкода, що тепер лідери штовхають їх у бій та буквально на смерть… Тернопіль, 1 листопада 2013 року (фото з сайту «Комітет визволення політ`язнів» http://kvp.in.ua/?p=1326)

Зараз «полковник» Ярош та його заступник Стемпіцький – керівники «Правого сектору» – «спецназу» Андрія Парубія. У ніч з 27 на 28 січня вони зробили власну політичну заяву, дуже агресивну, яка розповсюджена у мережі інтернет. Удень 28-го ще більш агресивну заяву зробив Парубій.

Але до цього ми ще повернемось, бо на «полі бою» позначені далеко не всі учасники гри. Продовження буде…

Ярослав Тинченко, історик.