Люди! Я ж ВАМ пишу.

Панько не садист , а  поет.

Оцим вам уже усе  сказано.

Не треба  мені   ані зав,  ані ред.

Бо серце  вибухує плазмою.

 

Є В ПАНЬКА СЕРЙОЗНЕ ДІЛО.

Є в нього громада.

А там хлопці, кожна дівка

Дасть -  і буде рада.

 

Здоровенні та дебелі.

Молодь. Козарлюги.

Знають їх  в сусідських селах,

 Знає  вся  округа.

 

Щосуботи  в них до ночі

Завжди чорна рада.

Якщо ти туди заскочиш,

То будеш не радий.

 

Хоч  які вони шалені

І які проворні,

Всі на ранок ходять темні,

 А деякі чорні.

 

Що ти зробиш -  важкі  думи

Про державні справи

Наповняють серце сумом...

А ще як  сто грамів.

 

Сто та  сто   виходить літра-

Хто там буде  мірять,

Коли пробує макітра

По вкраїнськи  мріять.

 

Сядуть вони біля столу 

І давай казати,

Кого будуть до престолу

Виводить козаки.

 

Пригадають  гарну дівку.

 Тут же скажуть - баба.

Навіть не могла  і дірку

кому треба дати.

 

Пригадають того німця
 З донецьких окраїн.

Так  хіба ж він українець

Так собі - окраєць.

 

Ще одного , з битим чолом,

Що не крав  і трішки.

Та за нього  навіть бджола

І та розумніша.

 

Сядуть,  плачуть  і  сумують.

 На  Січ - кричать ревно.

Інші тут затягнуть думу

 Про  рідне  і  кревне.

 

Тут  і  ніч  уже приходить

До самого  краю.

І за кожним огродом

вже  півні співають.

 

Найслабіші починають 

Й собі кукурікать.

То тоді трохи попхають

Того недоріку.

 

Розімнуться... Та вже важко.

 І бредуть додому.

Про Вкраїну дума  кажний,

Як про власну долю.

 

Знають - вийде  ще громада

і як дасть по дулі.

Стане в раз козацька  влада

Зразу  на півкулі.

 

То рішаєм щосуботи

Вже за діло братись.

Нумо  пальці до роботи.

Будем   тренуватись.

 

З повагою, Ваш Панько.