ПТАХ

Я бачила птаха сьогодні у сні:

Він зірвав з себе крила й торкнувся землі.

Життя зупинилось. Заніміли вуста.

То був не птах. То була я.

..Похнюпившись йду, загрузаю в багні,

Обезкрилені плечі горять у вогні.

Думки, наче мотлох, по землі волочу.

Страшно, та факт-не полечу.

А були ж, пам"ятаю я, й інші часи:

Коли із життям спілкувалась на "ти",

Збирала медалі, шокуючи світ,

І все відкладала "на потім" політ.

Я роздавала пір"їни тепла.

Здавалось, інакше ніяк не могла.

В цей час мої крила притрушував пил

Й павуки обплітали. Не шкодуючи сил.

Я від долі приймала за ударом удар.

І вже крила-не крила, а просто тягар.

Зчорнобілився світ, спорожніла душа.

Бо життя без польоту - хіба це життя??

Я себе загубила в світлі мертвих ідей.

Найцінніше сховала у склеп-мавзолей,

Де складала всі мрії на полиці пітьми,

І, втомившись душею, я втікала туди.

Я блукала у лісі обіцянок, брехні.

Я хотіла літати! Страх кричав мені: " Ні!".

Наодинці з безсонням замерзала душа.

Наче все є в житті. Тільки сенсу нема..

..Я бачила птаха. Сьогодні у сні

 Я відчула, що простір потрібен мені!

Ось стою на горі..Мить - і неба торкнусь..

і: або-полечу. Або-розіб"юсь.