Спроба відтворення святилища корабельного типу на острові Хортиця та його символіка

Існує думка про відтворення святилища часів Київської Русі на острові Хортиця. Втілювати такий проект досить тяжко через відсутність повноцінного матеріалу щодо святилищ цього періоду в Запорозькому краї. Користуючись допоміжним матеріалом та аналогічними культовими спорудами різних часів, пропонуємо відтворення святилища у вигляді корабля, що буде відповідати символіці і духовному значенню острова Хортиця.

Безперечно, що на острові Хортиця археологами віднайдено ряд святилищ різного періоду і залишки деяких культових споруд було реконструйовано. [див. 13; 7]. До часів Київської Русі можемо віднести святилище, що було частково досліджене в плавневій частині Вадимом Ільїнським. [див. 2, 113-115]. Але воно було тільки частково розкопано і не дає повної картини форми святилища. Тим більше, що дерев'яні частини не збереглися, а на нашу думку вони могли складати основну частину споруди цього періоду.

Історичні свідчення також відсутні за виключенням, повідомлення візантійського імператора Костянтина Порфірородного (905–959 рр.) з його праці "Про управління імперією" (близько 950 р.):

Глава 9. Про росів, що відправляються з моноксилами із Рóсії в Константинополь

[…] Після того як пройдене це місце, вони досягають острова, який зветься островом Св. Григорія. На цьому острові вони здійснюють свої жертвопринесення, оскільки там стоїть величезний дуб: приносять в жертву живих півнів, укріплюють вони й стріли навколо [дуба], а інші – шматочки хліба, м'ясо і все, що має кожний, як велить їх звичай. Кидають вони й жереб на півнів: або зарізати їх, або з'їсти, або відпустити їх живими. [12, 18-19].

Щоб уявити який вигляд могло мати святилище, нам треба визначити символічне призначення всього острова Хортиця і безпосередньо згадуваного дуба.

Острів Хортиця, за однією з версій, названий в честь Бога Місяця Хорса. Часто Хорс-місяць ототожнюється з човном (кораблем), який пливе в водах Дніпра-Славутича. [8, 113-115 ]. Яков Новицький на острові Хортиця нараховував шість курганних груп, і загалом 129 курганів [6, 26], а поховань, які стерто з лиця землі, ще більше. Хортицю можна уявити як величезний човен-труну, на якому померлі переправляються до Раю.

Храм-корабель. [14, 107]

Відомо, що храми часто ототожнюють із кораблем. Георгій Шаповалов зазначає, що храми-кораблі широко розповсюджені як у католиків, так і у православних, причому ці образи виникли ще на початку мореплавства. В архітектурі такого корабельного храму виділяється три основних компоненти: храм з вівтарем, трапезна і дзвіниця. [14, 107-109]. На острові Хортиця також можна виділити три основних компоненти: скелі Верхня Голова, Середня Голова і Нижня Голова. [6, 40-41].
Борис Єрофалов зазначає, що храми облаштовуються носом на схід у вигляді продовгуватого корабля, це означає, що Церква, подібно кораблю, за образом Ноєва ковчега, веде нас морем життя до тихої пристані в Царствії Небесному. [3, 43,45].

Святилище-яйце доби бронзи з розкопок на о.Хортиця [7]

Досліджені археологами на Хортиці кам'яні закладки доби бронзи у вигляді "Світового Яйця" (як з похованням і без такого) гострим кінцем обернені на схід. [7]. Ці яйцевидні споруди також можна порівняти з човном, які перевозять померлого до сходу, тобто нового відродження.

В нашому дослідженні ми зосереджуємося не стільки на храмах-кораблях, а на відкритих площах-святилищах, які також позначають корабель, а храми розташовані в одній із частин комплексів. На Кораблях в кормовій, а іноді і в носовій частині будуються надбудови. Саме вони могли слугувати виникненням храмових будівель з орієнтацією або на схід (носова частина) або на захід (кормова частина).

При дослідженні в 1901 р. в Керчі склепа ІІІ-ІV ст. знайдено зображення судна, На кормовій палубі, в центрі і на носі намальовані надбудови. Над судном зображено солярний знак у вигляді кола, що поділено променями на вісім частин з точкою в кожному з них. [14, 53]. Можемо припустити, що центральна надбудова позначає щоглу, а сонячне зображення могло бути на вітрилах (див. матеріал нижче про щоглу-дуб).

Зображення судна в склепі ІІІ-ІV ст. в Керчі. [14, 54]

Звичайно, що човен не може обійтися без вітрила, які кріпляться на щоглі. Форму своєрідної щогли має вертикально встановлений прямий хрест. Восьмикінцевий православний хрест символізує Дерево Всесвіту. Хрест є модифікацією світового дерева, а також є моделлю людини [5, 70-71]. Його крона – це світ божественний (Права), стовбур – світ земного життя (Ява), а коріння – світ потойбічний (Нава). [9, 7]. Листя дерева відіграють роль своєрідних вітрил, у кроні дерева днює Сонце, що могло відображатися на вітрилах корабля. Як правило Деревом Всесвіту у нас в основному вважається Дуб. Такий Дуб-велетень ріс на острові Хортиця, до нього приносили жертву всі, хто пропливав мимо.

На сучасному човновому святилищі громади "Схорон єж словен", що побудований на острові Хортиця на схилах балки Велика Молодняга, місце щогли займає низька колода, на яку кладеться треба (див. малюнок судна зі склепу в Керчі). Колода має таку ж назву. Якщо до слова "треба" додати префікс "с", то вийде "стреба", що співзвучно зі Стрибогом – Богом вітрів. Їжа, що покладена на требу через повітря, що за давніми космогонічними уявленнями знаходиться між небом і землею, переправляється до Богів Сваржичів або до душ Предків, що поєднані з ними. Тому й досі існує звичай носити поминальну їжу на освячення до храму або на кладовище. На могилі-човні частину їжі залишають біля хреста-щогли. [8, 117-118].

Так як сам човен за формою може нагадувати яйце або око, для нас буде цікавою легенда, що приводить у своїх книжках Сергій Плачинда. В приведеному творі нас цікавить утворення острова, на якому виріс Дуб.
"...І була на початку Пітьма – вічна й безмежна. Ні Землі, ні Неба, ні Сонця. Тільки – морок. Густа, холодна й безконечна Ніч. А її пронизувало Око.

Звідки летіло воно? І – куди? Нізвідки і в нікуди? І де взялося воно.

Око, пролетівши чорне безмежжя впродовж безконечної кількості часу і не знайшовши краю пітьмі, одного разу спинилося. І пустило Сльозу. Чисту-пречисту Росинку. З неї вродилося диво: Першоптах і Першобог – птиця Сокіл.

Його золотаве пір'я осяяло непроникну ніч.

Сокіл розправив крила і закружляв над Оком.

І пустив Сокіл золоту Сльозу-Росинку, що впала на Око. І вмить розрослося воно у великий острів серед мороку.

І пустив Сокіл срібну Сльозинку, і впала вона посередині острова, де утворилося озеро Живої Води.

І пустив Сокіл зелену Сльозу-Росинку, і від неї проросли дивовижні квіти й густі високі трави на острові й берегах озера.

Тоді Сокіл зніс золотий жолудь. І сталося диво: виросло з того жолудя розкішне й могутнє Першодерево. Дуб-Стародуб.

І наче зорі розцвіли на його крислатому гіллі: то вродили Молодильні Яблука – плоди невмирущості. Стало довкола світло й весело.

Тоді злетів Сокіл на вершину Першодерева й сказав: "Я створив Ирій. Тут моє місце на віки вічні. Звідси я творитиму Світ".

І зніс тоді Сокіл двоє яєць: біле й чорне. Впали вони в озеро Живої Води, і вродилися з них Білий Лебідь і Чорний Лебідь. Попливли вони назустріч один одному і стали люто битися.

Тоді з вершини Дуба-Стародуба сказав їм Сокіл: "Зупиніться!"

І лебеді перестали битися. І сказав Сокіл: "Я даю вам Слово і Розум. Вийдіть з води і станьте обабіч мого Дуба".

Вийшли лебеді з води й одразу перетворилися в людиноподібних велетнів. Тільки в одного шкіра була біла, волосся – русяве, очі – блакитні, а в другого все було чорне – і шкіра, і волосся, і очі.

І сказав Сокіл їм: "Зірвіть з дерева по яблуку і з'їжте їх".

З'їли велетні по молодильному яблуку і відчули в собі силу неймовірну.

І сказав їм Сокіл: "Тепер ви невмирущі Боги".

І вклонилися йому велетні. І сказав Сокіл білошкірому: "Ти є Білобог, Володар Світла й білого Світу та всього, що створиш у ньому".

І сказав Сокіл чорношкірому: "Ти є Чорнобог. Володар ночі і пітьми та всього, що створиш у ній".

І сказав він обом: "Ви є Добро і Зло. Краса і Погань. І ви будете вічно. Бо ви є Життя. І ті, що прийдуть, не зазнають Добра без Зла і Краси – без Погані, тож не знатимуть, що таке життя і навіщо жити в ньому". [10].

В апокрифічній Бесіді Панагіота з Азимітом є розповідь про райське дерево: "А посреди Раю Древо Животноє, єже єсть божество, і приближається верх того древа до Небес. Древо то златовидно в огненной красоті; воно покриваєть вітвями весь Рай, імієть же листья от всіх дерев, і плоди тоже. Ісходить от него сладкоє благоуханіє (пахощі), а от корня єго текуть млеком і медом 12 істочников". [4, 56].

Ярослава Музиченко зазначає, що міфологічний образ світового дерева присутній в уявленнях всіх народів.

Одночасно із творенням образу світового дерева виникла у розгалужена система протиставлень відносно стовбура дерева: день-ніч, літо-зима, життя-смерть, праве-ліве, пряме-криве, верх-низ, вогонь-вода, чоловік-жінка.

В основі дерева лежить хрест, який в горизонтальній площині поділяється на 4 частини, реалізуючи уявлення про час: ранок, день, вечір, ніч; весна, літо, осінь, зима і простір: схід, південь, захід, північ.

По вертикалі світове дерево поділяється на 3 частини: нижню, коріння (підземний світ), середню, стовбур (земний світ) та верхню, крону (небесний світ).

До кожної з частин прив'язані певні істоти: внизу побіля коріння, містяться змії, риби, водоплавні тварини. До середини туляться великі тварини – бики, коні, олені, вовки, ведмеді, люди. У верховітті світового дерева селяться птахи і бджоли. А на вершечку дерева днює Сонце. [5, 60-62].

Прикладом храмового комплексу у вигляді корабля може слугувати острів св. Мейнарда, де збереглися залишки першого в Латвії христосівського храму [11]:

Цікавим для нас є Собор Святого Петра і площа перед ним. Посередині площі встановлено єгипетський обеліск, привезений в Рим імператором Калігулою. Від обеліска по бруківці розходяться промені з травертина, влаштовані так, щоб обеліск виконував роль гномона. [1]. Цей обеліск посеред площі має таке ж значення як Щогла або Дуб, які слугують віссю Всесвіту. Слід звернути увагу, що на південь і північ від обеліску напроти бокових входів стоять фонтани. В західній частині площі розташований Собор (базиліка – означає місяць) св. Петра. Основний вихід з площі обернений на схід.

Собор Святого Петра і площа перед ним

Широко відоме зображення корабля на козацькому прапорі кінця XVIII ст. Нас цікавить зображення кормової частини, що нагадує трикупольний храм.

Козаки на кораблі [14, 100]

Висновок і рекомендації щодо символіки Духовно-культурного комплексу "Хорс".

Увесь Комплекс символізує корабель. Хорс є Богом Місяця, який, наче човен, переносить людей у Вічності і Безмежності. Корабель спрямований до сходу, де народжується Сонце.

Щогла.

Центральна площа має форму Яйця, в центрі Дуб, від якого відходять стежки у напряму сторін світу.
В центрі стоїть Дуб, він символізує вісь Всесвіту і одночасно щоглу корабля, його листя – це вітрила. Дерево поєднує між собою всі три світи. Крона Дуба – Праву (світ Божественний і його Закони), стовбур – Яву (світ Життя), коріння – Наву (світ Потойбічний). Подібно до Дерева розташовуються рамена восьмикінцевого православного хреста, що має форму щогли. Дуб є символом Стрибога, який править вітрами. Від Дуба відходять стежки за напрямами світу у вигляді рози вітрів.

Навколо Дуба вилаштовуються кам'яні помости на легкому розчині за формою восьмикутної Зірки-Алатиря (Вівтар). Вівтар розфарбовується у червоний колір. Сюди кладуть требу (порівняй Стриба) Богам, яка через Дуб, а далі повітрям, підіймається до Божественного світу.

Вівтар символізує острів, на якому росте Дуб, і одночасно позначає зіницю Ока Божого. Восьмикінцева зірка роздвоєна за сторонами світу. В цих роздвоєннях (місцях народження) стоять образи чотирьох проявів Сонця-Дажбога: Коляда (з півночі), Ярило (зі сходу), Купало (з півдня) і Мир (із заходу). Аналогічну символіку ми бачимо на вишиванках.

На місці білого хреста має рости Дуб. Чотири крайніх квадратика місця розташування образів Коляди, Ярила, Купала і Мира.

Корма.

В західній частині корабля розташована корма у вигляді храму. Це місце, де спить Сонце. В своїй основі храм має п'ятикутну форму – символ голови Велеса (сузір'я голови Тельця також складається з 5 зірок, див. також аналоги в нижній частині Триглава і святилищі-обсерваторії на Хортиці). Один кінець виступає на захід і утворює вівтарну частину, а інші чотири кінці творять загальне приміщення прямокутної форми. В центрі цього приміщення знаходиться камін у вигляді колодязя, у ньому горить вогонь – символ зародку Сонця. Над усім приміщенням нависає великий купол, його підпирають по колу 12 стовпів, що позначають місяці року і мають відповідні до них зображення і орієнтацією. Між стовпами розташовані лави для сидіння. Купол символізує небозвід. Дим, що піднімається догори, заходить до куполу. Він у верхівці має маленьку баню, через яку дим вивітрюється. Зовні купол нагадує могилу (землянку), а баня над ним – димар чи стела сонячного Бога. Вхід до храму зі сходу, напроти входу і вівтаря лавок немає.

Борт.

Від храму, що символізує голову Велеса, відходять роги – борти корабля. Роги утворюють дві половини Місяця. Роги в східній частині корабля закінчуються двома великими образами: праворуч – Дажбог (Бог Сонця), ліворуч – Макоша (Богиня Води). Між ними стоїть образ Перуна (Бога боротьби), він воротар до носової частини. Аналогічні розташування образів збереглися у сучасних христосівських храмах: замість Дажбога – Ісус, Макоші – Марія, врата в закритому стані розділені хрестом – Перуном.

Між Дубом і середньою частиною правого борта (на південь) розташовується чаша з Вогнем, аналогічно від лівого борта – чаша з Водою. Напроти них – вхід до святилища через місточки. Перед входом на півночі стоїть образ Чорнобога, а на півдні – Білобога.

Ніс.

Ніс човна утворює припідняту площадку для спостереженням за сходом Сонця. На носі зображення голови Коня, вуха якого слугують візиром. (За аналогією зі знайденими зображеннями лодій з кониками, такий же образ Коня можна поставити і на заході). Перед ним горить чаша з Вогнем.

Загальна кількість вогняних точок на кораблі 3 – на сході (ніс), півдні (правий борт) і заході (у храмі).

Література:

1. Вікіпедія. - http://uk.wikipedia.org.

2. Вілінов Ю. Острів у філіграні епох та шляхів. Хортицький колаж. – Запоріжжя: Поліграф, 2003. – 206 с.

3. Ерофалов Борис. Храм, или Об устройстве сакральной машины // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини: Зб. наук. пр. з мистецтвознавства, архітектурознавства і культурології / Ін-т проблем сучасн. мист-ва НАМ України; Редкол.: В. Д. Сидоренко (голова, гол. ред.), А. О. Пучков, О. В. Сіткарьова та ін. — К.: Хімджест, 2010. — Вип. 7. — 512 с. – С. 39-46.

4. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. моногр. Видання друге. – К.: АТ "Обереги", 1994. - 424 с.

5. Музиченко Я. Дерево життя / Українські символи. – К.: Народознавство, 1994. – С.59-72.

6. Новицький Я. Острів Хортиця на Дніпрі, його природа, історія, старожитності (за рукописом 1917 р.). – 2-ге вид. доповн. – Запоріжжя: Тандем-У, 2005. – 120 с.

7. Остапенко М.А. Культ «Світового яйця» в пам’ятках доби бронзи на о. Хортиця. - http://www.svit.in.ua/stat/st3.htm.

8. Пашник С.Д. Духовне значення Хортиці // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Основи теорії військової справи та бойових мистецтв", м. Запоріжжя, 20 квітня 2007 р. – Запоріжжя, 2007. – С. 112-128.

9. Пашник С.Д. Руська Православна Віра у питаннях і відповідях. – Запоріжжя: Руське Православне Коло, 7519 (2011). – 44 с.

10. Плачинда С. Лебедія. – К., 1998. – 106 с.

11. Развалины церкви Икшкилес на острове св.Мейнарда. - http://www.latvia.travel/ru/razvaliny-tserkvi-ikshkiles-na-ostrove-svmeinarda.

12. Слов’янські вірування. Писемні джерела до вивчення курсу «Релігієзнавство» для студентів гуманітарного факультету денної форми навчання / Укладач В.О. Артюх. – Суми: Вид-во СумДУ, 2009. – 126 с.

13. Тесленко Д.Л., Остапенко М.А. Мегалітичне культове спорудження доби бронзи на о.Хортиця // Проблеми археології Подніпров’я. Міжвузівський збірник наукових праць – Дніпропетровськ: Дніпропетровський університет, 2000. – С.73–95.

14. Шаповалов Г.И. Корабли веры: Судоходство в духовной жизни древней Украины. – Запорожье: Дикое Поле, 1997. – 160 с.

Березень, 2011

Приклади відтвореного святилища

Малюнок Миколи Кардача

Малюнок Ярослава Свидраня