Персона і персонноміка

Запрошую всіх і членів Січового співтовариства, зокрема, висловити свої судження щодо вміщених мною науково-методичних нарисів по Січеслову під загальною назвою „Волею характерника з Духом Січі”.

Подаю адреси попередніх публікацій.

http://gidepark.ru/community/701/article/334874

http://gidepark.ru/community/701/article/339692

ПЕРСОНА І ПЕРСОННОМІКА

Науковою основою характерницьких бесід в установочній системі Січеслова є комплекс наукових дисциплін, який може бути означений як сучасна персонологія, тобто комплекс наук про особистість (персону) як суспільне явище. Особистість виступає у вигляді соціуса – соціальної мікросистеми, найменшого, атомарного суспільного утворення.

В персонологічному контексті особистість має органічну і неорганічну структури. До органічної входить фізична людина з психікою (душею, духовністю). До неорганічної структури входить предметний світ людини і її персоносфера. Перший, предметний світ, є змістом персональної економіки, друга – персональної персонноміки.

Мільйони особистостей складають суспільство, націю. Через них нація має  свої органічні і неорганічні потреби та інтереси.

Відтак існує її людська маса з сукупною душею – духом нації. Існує національна економіка і існує національна персонноміка – потенціал особистостей нації, персонномічний потенціал.

Економіка створюється у виробництві, в суспільно організованій праці. Персонноміка – у вихованні, в суспільно організованому становленні, розвитку особистостей через задоволення ними своїх потреб.

Нація, народ постійно видвигає зі своїх рядів виразників власних інтересів, провідників, пророків або месій, за біблійною термінологічною традицією, накінець, свого Помазанника від Бога – Христа.

Такий високий емоційний рівень назв зумовлений життєвою необхідністю мати організатора колективних зусиль по розвитку особистостей – особистості кожного індивіда. Чим повніше будуть задовольнятися органічні і неорганічні потреби кожного представника нації, тим вище рівень їх розвитку як особистостей, тим могутніша нація.

Це і є персонномічний процес. Він потребує належної організації, активізації кожного індивіда, свободи його дій, захисту його прав, сприяння його праці.

Створюючи свою державу, нація одержує можливість належної персонномічної організації з персонномічним центром в особі Виразника своїх інтересів – Провідника, Пророка, Вищого Посадовця в державі – Президента, якщо говорити про сучасну українську націю. Організовані ним, всі громадяни включаються в персонномічний процес. Через це такого організатора і виразника інтересів нації називають в біблійній традиції Пастирем. Він забезпечує єдність інтересів, опікується паствою. Залишаючи цю назву Провідника для біблійного стилю, треба зберегти персонномічний зміст його діяльності, а за ним, вслід йому, під його проводом і персонномічний зміст діяльності всіх громадян.

Що торкається економіки, то вона завдяки персонномічно орієнтованій владі наповнюється персонномічним змістом і зникає в персонноміці. Персонномічною, соціально-персонномічною, а не соціально-економічною зобов’язана стати т.з. соціальна політика держави.

Спрямована на економічні результати соціальна політика підпорядковує і людей цим результатам, а сама – політика разом з економічними результатами перебуває в руках можновладців, яких уже ні́кому контролювати, тим паче якщо вони недоторкані і т.п. Виходить масштабний, на державному рівні обман: об’явлена суперціллю державна економіка таки служить чиїмось персональним інтересам, але  живиться соками мас, їх експлуатацією.

Обман неможливий, коли політика спрямовується на персонномічні результати. Всі люди стають суб’єктами своїх економік. І тільки в сукупності ці економіки складають економіку нації.

Політика (грецьк. Πολιτική — «Мистецтво управління державою») - це сфера життєдіяльності суспільства, пов'язана з одержанням, утриманням і використанням влади; політика - це діяльність по реалізації цілей (інтересів). (Вікіпедія)  Якщо це цілі економічні, то вони спрямовані на задоволення інтересів людей, які їх ставлять, – можновладців.  Персонномічні ж цілі самі своєю суттю є інтересами національних мас і можновладців серед них, а не над ними.