І. Франко-індолог

І. Франко-індолог

У КОНТЕКСТІ
УКРАЇНСЬКОЇ ІНДОЛОГІЇ ХІХ-ХХ ст.
Жаль, що я не орієнталіст.
І.Франко

Академік О.Білецький 1956 р. у статті "Франко й індійська література" писав: "Щодо індіаністики українська культура була tabula rasa, і ті поодинокі вчені, які приділяли серед інших занять деяку увагу санскриту, не могли змінити загального становища. Піонером в даній галузі... був... Iван Франко" . Такої ж думки дотримувався і професор В.Шаян (Едмонтон): "Доводиться говорити про Франка, як про одного з основоположників української орієнталістики" . I Білецький, і Шаян мають рацію, якщо до української індології, чи — як сказано — орієнталістики зараховувати лише студії, переклади та художні твори, написані українською. Але якщо українськими вважати і праці, створені на території України (і дуже часто українцями за походженням), то доведеться укласти чималий список імен, причетних до даної галузі знань ще перед Франком. У будь-якому випадку широкий контекст дозволить повніше з'ясувати заслуги I.Франка перед українською індологією. Не претендуючи на вичерпність, подамо короткий бібліографічний огляд історії української індології XIX-XX ст. від часу її виникнення до наших днів. Оскільки сьогодні такого огляду не існує, а фактичний матеріал з цього питання ще й досі переважно зберігається в архівах, сховищах, приватних бібліотеках і не функціонує активно в науковому обігу, то основними джерелами для нас стали уже існуючі розвідки українських та російських дослідників про розвиток сходознавства в Україні (статті та огляди А.Ковалівського, Х.С.Наделя, О.П.Баранникова, Д.Урсу, Я.Полотнюка та ін.), а також опубліковані праці українських індологів XIX-XXст.

Iндологія на території України розвивалася переважно в центрах науки та освіти — Харкові, Києві, Одесі та Львові.

Найдавніші традиції у вивченні Iндії започаткував Харківський університет. Уже перший його ректор, професор I.Ризький у своїй книзі "Введение в круг словесности" (1806) виявляє певну обізнаність з Iндією, згадує санскрит і веди . Про індійських байкарів Україна вперше довідується із книги письменника та журналіста, видавця журналу "Харківський Демокріт" Василя Масловича (1790-1841) "О баснях и баснописцах разных народов" (1816). Він наводить у власному перекладі текст байки "О столяре и обезьяне", а, характеризуючи байки Вішнусарми, відзначає, що написані вони "на давній Iндійській чи Санскритській мові і служили зразком для байок Пільпая та Езопа. Багато хто цього Вішнусарму вважає за першобайкаря" .

Певний інтерес до Iндії виявляв і відомий український письменник, член харківської масонської ложі "Умираючий сфінкс" Петро Гулак-Артемовський (1790-1865). Iсторія масонських лож ведеться, імовірно, ще від індійського царя Ашоки (272-232 до н.е.), який був засновником "Товариства дев'яти невідомих" . Члени духовних релігійних товариств — лож — цікавилися філософією Iндії. П.Гулак-Артемовський 1819 р. у журналі "Український вісник" опублікував у власному перекладі з польської мови статтю під назвою "Периоды или вехи Мира по счислению известнейших священных книг индийских" (1819), а через п'ять років у тому-таки журналі вийшла його власна стаття "О поэзии и красноречии на Востоке" . Санскритом у руслі порівняльного мовознавства цікавився професор-енциклопедист, перший ректор університету Св.Володимира (Київ) Михайло Максимович (1804-1873), автор першої в Україні фундаментальної праці "История древней русской словесности" (1839). В одному з листів до М.П.Погодіна, обґрунтовуючи давність української мови, Максимович писав: "У моїй "Истории древней русской словесности" при огляді особливостей южноруської мови зазначалося, що і по-санскритськи бу означає бути, а це "наводить на думку, що южноруська форма цього дієслова є найдавнішою" .

Шість років (1829-1835) тривала у Харківському університеті діяльність відомого орієнталіста Бенгарда Дорна (1805-1881), що, як і Максимович, також працював у галузі порівняльного мовознавства. 1833 р. у Харкові з'явилася його студія "De affinitate linguae slavicae et sanskritae exposuit" (1833), яка вийшла одночасно з першим випуском "Порівняльної граматики санскритської, зендської, грецької, латинської, литовської, готської та німецької мов" Франца Боппа, що друкувалася від 1833 до 1849 рр. Цікаво, що старослов'янську мову Бопп включив до своєї граматики лише через два роки, у 1835. За часів Б.Дорна в університеті започаткувалося вивчення культури та історії країн Сходу, але після того, як учений залишив Харківський університет, вивчення орієнталістики тут на деякий час занепало .

У 1837 р. відомий Харківський історик Михайло Лунін (1807-1844) опублікував свою першу сходознавчу працю "Индия. Взгляд на жизнь индостанского народа" (1837). У ній автор подав детальний, як на той час, географічний огляд Iндії, розглянув питання походження каст та їх взаємин, схарактеризував коротко архітектуру, літературу, релігію. У його праці є певні хибні твердження. Так, наприклад, Лунін вважав, що буддизм "є найдавніша релігія первісного населення Iндостану, що її початковий розвиток, мабуть, пов'язаний з південною частиною Iндії та Цейлону" , або твердив, ніби релігії в Iндії розвивались від "вищої форми до нижчих" . Разом з тим автор висловлював і слушні погляди, які поділяються науковцями і сьогодні, вказуючи, що "індійці не мають хронології та історії в тому значенні, в якому ці науки вживаються у західних народів..." . В іншій статті, присвяченій орієнталістиці, "Взгляд на историю древнейших народов Востока" (1842) М. Лунін подав загальну картину східної історіографії та розглянув історичні твори Китаю, Iндії, Iрану .

Михайло Лунін не був сходознавцем за освітою і не знав жодної зі східних мов, але завдяки своїй великій ерудиції та широким підходам до історичних питань він справив значний вплив на розвиток сходознавства у Харківському університеті . Дослідження культури стародавніх слов'ян привело до вивчення стародавньої Iндії та Iрану відомого українського та російського славіста, філолога та етнографа Iзмаїла Срезневського (1812-1880), двадцять два роки житття якого пройшло у Харкові. У с.Варварівці, що на Дніпрі, у лютому 1833 Срезневський написав "Общие основания Зенд- Авесты" (1835), де порівняв закони Ману та Заратустри .

Широко використав індійську, іранську, грецьку, єгипетську міфології видатний український письменник, історик, фольклорист та етнограф Микола Костомаров (1817-1885) у своєму курсі лекцій "Славянская мифология" (1847), прочитаному в Київському університеті 1846 р. У компаративних екскурсах автор висловлював припущення, що "в слові Сварог можна вгадати санскритське слово свар, світло, небо..." , твердив, що "слов'янське вірування разюче схоже з ученням Зенд-Авести" , "Лада була те саме, що у індійців Бгавані, первинна жіноча сила, що сприймає зародок творіння" , "у індійців Бгавані, всезагальна матір, зображалася в образі Лотоса" , істота цієї жіночої енергії "в Iндії є Сакті; сама по собі бездушна і холодна, вона зображається у вигляді вологи; тому-таки і священна ріка Ганга називається Сакті. Вона сприймає від чоловічої істоти Шіви і творить життя" . "Слов'янську міфологію" М.Костомарова згодом використав поет і учений Яків Головацький (1814-1888) у своїй книзі "Очерк славянского баснословия или мифологии" (1860), у якій знаходимо усі наведені вище цитати з праці Костомарова, щоправда без посилань .