Корней Чуковский: МОЙДОДЫР

І білизна - хай їй грець,

І матрасик, мов карасик,

Від мене забрався геть.

Я за мапу - мапа в шафу,

Я за пензлик - той нишком

І сховався під ліжком.

Я хочу поїсти сало,

Відрізаю шмат чималий,

Але кляті ті шмати

Від мене - під три чорти.

І чому всі речі вщерть

Заюрмились, схаменулись

І сягнули шкереберть.

Чобітки за рушниками,

Рушники за мотузками,

Мотузки за чобітками,

Все батьківське надбання

Шаленіє, скаженіє

І тікає навмання?

Раптом просто із горища

Клишоногий, наче рак,

Шкутильгає водомийник

І до мене мовить так:

Неохайне поросятко,

Ти брудніш за сміттєзбірник,

У люстерко подивись!

У тебе вапно на оці,

У тебе г... на боці,

У тебе такі капиці,

Що іздерлись ногавиці!

Навіть, навіть ногавиці

Від тебе забрались геть!

Дуже рано на світанку

Миють личко каченята

Й пташенята,

І шпачки, і пацючки.

І бруднечею лишився,

Тож забрались від бруднечі

І панчохи, й чобітки.

Я - шановний водомийник,

Славнозвісний шкіромий,

Водомийників керівник

І мочалок ланковий!

Ледве гепну я ногою,

І покличу козаків,

Водомийники юрбою

Всі візьмуть напоготів.

Закатують, відшматують

Неохайних дітлахів.

Запровадять над тобою,

У Матвіївську затоку

Вмить занурять з головою!

Замантулив в мідний таз,

Заволав "Кара - барас!"

Тої ж миті мило, мило

Зась! - в волосся - мити зілля,

Гілля, рілля і бадилля

Підбадьорює:

"Мию, мию сажотруса

Пильно, щільно,

Чисто, густо!

Буде, буде сажотрус

Чистий, мов різдвяний гусь".

І мерщій малечу мить.

Ось вовтузить, мов шибало

І волає, і ганьбить.

Від збентежених мочалок

Я мерщій, немов від палок,

І вони чимдуж загалом

Нижнім Валом, Верхнім Валом.

Я до Бабиного Яру,

Навпростець я повз кошару,

А вони - через мури,

Як підступи ї щури.

Тут назустріч мій коханий,

Мій улюблений кацап,

Він з Альошею і Ванєй

Прямував, неначе цап,

Він щелепами цап-цап!

А затим ногами він затупцював

І руками він мене відлупцював

"Уходи-ка ты домой", - він

мовляв,

"Да лицо своё умой", - він

мовляв,

"А не то как налечу", - він

мовляв,

"Растопчу и проглочу", - він мовляв.

Я по вулицях борснувся

підтюпцем,

Втік до водомийника кінець

кінцем.

Як ударник п’ятиріччя.

І багнюку, і гівнюку

Відокремив від обличчя.

Тої ж миті капелюх

Сів на мене проміж вух,

А за ним цукерок купа:

"З’їж мене, малеча любо!"

А за ними сала шмат:

"Поласуй мене, мій брат!"

Ось і зошит повернувся,

Ось і коник без візка,

І абетка з інглиш мовой

Станцювали гопака.

Шанобливий водомийник,

Славнозвісний шкіромий,

Водомийників керівник

Закружляв мене у танку

І, кохаючись, мовляв:

"Ти тепер мені приязний,

Ти тепер мені люб’язний,

Тож нарешті ти, бруднеча,

Шкіромия вшанував!"

Треба, треба, треба митись

Вдень і ввечері - то ж ба!

Неохайним сажотрусам

Ой ганьба, ганьба, ганьба!

Хай живе рушниченько

пухкенький

і мило духмяне, мов ненька,

і кістковий гребінь,

і голярський камінь!

Пірнай, виринай, не барись!

У лазні, ставку, на болоті,

В Гнилім Тикичу,

що в Кам. Броді,

В Криму і в Карпатах

Усюди й завжди

Вкраїні хвала - і воді!