"ДІД УМЕР" Василий Симоненко

От і все. Поховали старезного діда, закопали навіки у землю святу.
Він тепер вже не встане і ранком не піде із косою під гору круту.
І не стане мантачкою тишу будити, задивлятися в небо, як гаснуть зірки.
Лиш росою по нім буде плакати жито, і пливтимуть над ним непомітно віки.

От і все. Поховали хорошу людину, повернули навіки у лоно землі.
Та невже ж помістились в тісну домовину всі турботи його, всі надії, жалі!
Та невже ж то йому все віднині байдуже —чи світитиме сонце,чи ніч напливе!
Біль у душу мою закрадається вужем, відчай груди мені розпанахує, рве.
Я готовий повірити в царство небесне, бо не хочу, щоб в землю ішли без сліда безіменні, святі,
незрівнянно чудесні, горді діти землі, вірні діти труда.

Хай шалені гудуть над планетою весни, хай трава пнеться вгору крізь листя старе...
Я не вірю, що дід із могили воскресне, але вірю, що ні — він увесь не умре. 
Його думи нехитрі  додумають внуки, і з очей ще віки пломенітимуть в них його пристрасть і гнів,

його радощі й муки,що,  вмираючи, він передав для живих.

*

Вот и всё. Похоронен мой дед престарелый. Будто пухом укрыт он землёю святой.
Никогда по утру не возьмётся за дело. И не скосит траву  под горою крутой.

Тишину не разбудит косой не отбитой, Не посмотрит, как звёзды уйдут в облака.
Лишь росою-слезой закачается жито. Вдаль над ним поплывут незаметно века.

Вот и всё. Человека хорошего нету. Возвратили земле мы его навсегда.
В тесный гроб поместить Мы сумели всё это- И надежды, и горе, работы года.
Неужели ему нынче всё безразлично – Светит солнце  иль ночь тянет руки ко дню.
Обвила боль ужом душу мне непривычно и отчаянье грудь разрывает мою.

Я поверить готов В тайны царств поднебесных,Не хочу в землю чтоб,Люди шли без следа.
Безымянных, Святых,Несравненно чудесных,Помнить будем детейот земли и труда.
Пусть летят над Планетой весенние песни, Сквозь опавшие листья пробьётся трава.
Я не верю, что дед из могилы воскреснет, Но я верю, О нём не забудет молва.
Его мысли просты, Их додумают внуки И в глазах отразятся навечно у них 

Его страсть, его гнев Его радости, муки. Умирая, Он их передал для живых