Аз-Буки-Веди или "ну вы и тупые"

Чтобы еще раз обрадоваться своему везенью быть русским и родиться в России, достаточно быстро прочитать следующий абзац:

«По резлульаттам илссеовадний одонго анлигйсокго унвиертисета, не иеемт занчнеия, в кокам пряокде рсапожолены бкувы в солве. Галвоне, чотбы преавя и пслоендяя бквуы блыи на мсете. Осатьлыне бкувы мгоут селдовтаь в плоонм бсепордяке, все-рвано ткест чтаитсея без побрелм. Пичрионй эгото ялвятеся то, что мы не чиатем кдаужю бкуву по отдльенотси, а все солво цликеом»,

а затем счесть все возможные уменьшительно-ласкательные и угрожающе-увеличительные производные от слова "лапа".

Удивительная способность нашего языка свободно и легко позволять его носителям заниматься словообразованием при помощи добавления/удаления разнообразных приставок-суффиксов-окончаний не перестает удивлять и сейчас, когда мы в дополнении к этому стали уже совершенно игнорировать строгие правила русского литературного языка, дополнительно введя в обиход совершенно ранее запретные слова (мат) диалекты, и официально узаконив совсем недавно (прямо как католики или большевики)  догмат о естественной во времени изменчивости правил литературного языка.

Когда-то я очень любил затевать разговоры о счастье владеть, разговаривать и мыслить на русском. Особенно мне доставляло радость вести эти разговоры с англоязыкими студентами, с которыми я имел счастье несколько лет подряд общаться, на их родном языке. Должен сказать, что многие из них со мной, в конце концов, соглашались. Особо ярых противников, как и понятно, я находил именно среди своих соотечественников.

Кроме приведенного выше примера, в числе моих главных доказательств служили следующие доводы.

1. В русском алфавите не только каждая буква имеет положительное значение, но также и их последовательность.

Т.е. русский язык имеет многоуровневую положительную основу. Именно поэтому (конечно, в том числе) нам так хорошо удается выражать всю сложность человеческих взаимоотношений и так легко и красочно описывать великолепие окружающего нас мира. По этим же причинам мы так любим поговорить и так много у нас разнообразных Обломовых.

2. Второе - это количество букв алфавита. И это очень важно. Наш современный алфавит имеет лишь 33 буквы (с 1918). В церковно-славянской азбуке их было когда-то до 46. Перед революцией 1917 их было 36. Напомним, что в английском их 24 (считай, на треть меньше).

В этом вопросе (численность букв) обычно довод звучит так:

любой художник скажет Вам, что лучше иметь палитру с большим количеством цветов и отенков, также как в музыке - больше звуков, и - соответственно в языке - больше букв.

Вот поэтому я очень любил заканчивать эти рассуждения прямо-таки еще неизвестным мне тогда задорновским выводом:

ну вы и тупыыееее ... .

________________

На одном из симпозиумов встретились четыре лингвиста: англичанин, немец, итальянец и русский. Речь зашла о языках. Начали спорить, а чей язык красивее, лучше, богаче, и какому языку принадлежит будущее?

Англичанин сказал: «Англия – страна великих завоевателей, мореплавателей и путешественников, которые разнесли славу её языка по всем уголкам всего мира. Английский язык – язык Шекспира, Диккенса, Байрона – несомненно, лучший язык в мире».

«Ничего подобного», — заявил немец, — «Наш язык – язык науки и физики, медицины и техники. Язык Канта и Гегеля, язык, на котором написано лучшее произведение мировой поэзии – «Фауст» Гёте».

«Вы оба неправы», - вступил в спор итальянец, — «Подумайте, весь мир, всё человечество любит музыку, песни, романсы, оперы! На каком языке звучат лучшие любовные романсы и гениальные оперы? На языке солнечной Италии»!

Русский долго молчал, скромно слушал и, наконец, промолвил: «Конечно, я мог также, как каждый из вас, сказать, что русский язык – язык Пушкина, Толстого, Тургенева, Чехова – превосходит все языки мира. Но я не пойду по вашему пути. Скажите, могли бы вы на своих языках составить небольшой рассказ с завязкой, с последовательным развитием сюжета, чтобы при этом все слова рассказа начинались с одной и той же буквы?»

Это очень озадачило собеседников и все трое заявили: «Нет, на наших языках это невозможно». Тогда русский отвечает: «А вот на нашем языке это вполне возможно, и я сейчас это вам докажу. Назовите любую букву». Немец ответил: «Всё равно. Буква «П», например».

«Прекрасно, вот вам рассказ на эту букву», — ответил русский.

Пётр Петрович Петухов, поручик пятьдесят пятого Подольского пехотного полка, получил по почте письмо, полное приятных пожеланий. «Приезжайте, — писала прелестная Полина Павловна Перепёлкина, — поговорим, помечтаем, потанцуем, погуляем, посетим полузабытый, полузаросший пруд, порыбачим. Приезжайте, Пётр Петрович, поскорее погостить».

Петухову предложение понравилось.

Прикинул: приеду. Прихватил полуистёртый полевой плащ, подумал: пригодится.

Поезд прибыл после полудня. Принял Петра Петровича почтеннейший папа Полины Павловны, Павел Пантелеймонович. «Пожалуйста, Пётр Петрович, присаживайтесь поудобнее», — проговорил папаша. Подошёл плешивенький племянник, представился: «Порфирий Платонович Поликарпов. Просим, просим».

Появилась прелестная Полина. Полные плечи прикрывал прозрачный персидский платок. Поговорили, пошутили, пригласили пообедать. Подали пельмени, плов, пикули, печёнку, паштет, пирожки, пирожное, пол-литра померанцевой. Плотно пообедали. Пётр Петрович почувствовал приятное пресыщение.

После приёма пищи, после плотного перекуса Полина Павловна пригласила Петра Петровича прогуляться по парку. Перед парком простирался полузабытый полузаросший пруд. Прокатились под парусами. После плавания по пруду пошли погулять по парку.

«Присядем», — предложила Полина Павловна. Присели. Полина Павловна придвинулась поближе. Посидели, помолчали. Прозвучал первый поцелуй. Пётр Петрович притомился, предложил полежать, подстелил полуистёртый полевой плащ, подумал: пригодился. Полежали, повалялись, повлюблялись. «Пётр Петрович – проказник, прохвост», — привычно проговорила Полина Павловна.

«Поженим, поженим!», — прошептал плешивенький племянник. «Поженим, поженим», — пробасил подошедший папаша. Пётр Петрович побледнел, пошатнулся, потом побежал прочь. Побежав, подумал: «Полина Петровна – прекрасная партия, полноте париться».

Перед Петром Петровичем промелькнула перспектива получить прекрасное поместье. Поспешил послать предложение. Полина Павловна приняла предложение, позже поженились. Приятели приходили поздравлять, приносили подарки. Передавая пакет, приговаривали: «Прекрасная пара».

Собеседники-лингвисты, услышав рассказ, вынуждены были признать, что русский язык – самый лучший и самый богатый язык в мире.

________________

Найбагатша мова світу - українська!

Було це давно, ще за старої Австрії, в далекому 1916 році.

У купе першого класу швидкого поїзда Львів-Відень їхали англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юрист Богдан Костів. Балачки велись навколо різних тем. Нарешті заговорили про мови - чия краща, чия багатша і котрій з них належить світове майбутнє. Звісно, кожен почав вихваляти свою мову.

Першим заговорив англієць:

- Англія - це країна великих завойовників і мореходів, які славу англійської мови рознесли по всьому світі. Англійська мова - мова Шекспіра, Байрона. Діккенса та інших великих літераторів та вчених. Отже, англійській мові належить світове майбутнє.
- Ні в якому разі. - гордовито заявив німець. - Німецька мова - це мова двох великих імперій Великонімеччини і Австрії, які займають пів-Європи. Це мова філософії, техніки, армії, медицини, мова Шіллера, Регеля. Канта, Вагнера, Гейне. І тому безперечно, німецька мова має світове значення.

Італієць усміхнувся і тихо промовив:

- Панове, ви обидва неправі. Італійська мова - це мова сонячної Італії, мова музики і кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною італійською мовою написані кращі твори епохи відродження, твори Дайте. Боккаччо, Петрарки, лібрето знаменитих опер. Верді, Пучіні, Россіні, Доніцетті та інших великих італійців. Тому італійській мові належить бути провідною в світі.

Українець довго думав, нарешті промовив:

- Я не вірю в світову мову. Хто домагався цього, потім був гірко розчарований. Йдеться про те, яке місце відводиться моїй українській мові поміж ваших народів. Я також міг би сказати, що моя рідна мова - це мова незрівнянного сміхотворця Котляревського, мова геніального поета Тараса Шевченка. До пророчих звучань Шевченкової поезії досі ніхто у світі не піднявся. Це лірична мова кращої з кращих поетес світу - Лесі Українки, мова нашого філософа мислителя Івана Франка, який вільно володів 14 мовами, в тому числі захваленими тут. Проте рідною, а отже, найбільш дорогою, вважав українську.
Нашою мовою звучить понад 300 тисяч народних пісень, тобто більше, як у вас всіх разом узятих. Я можу назвати ще багато славних імен свого народу, проте вашим шляхом я не піду. Ви ж нічого не сказали про багатство й можливості ваших мов. Чи могли би ви, скажіть, на своїх мовах написати невелике оповідання, в якому б усі слова починалися з однакової буки?

- Ні, ні. ні! Це неможливо, - відповіли англієць, німець, італієць.

- Ось на ваших мовах це неможливо, а нашою це зовсім просто. Назвіть якусь букву, звернувся він до німця.

- Хай буде буква "П", сказав той.

- Добре. Оповідання буде називатись

    ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК

    Популярному перемишльському поету Павлові Петровичу Подільчакові прийшло поштою приємне повідомлення: "Приїздіть Павле Петровичу, писав поважний правитель Підгорецького повіту Полікарп Пантелеймонович Паскевич, - погостюєте, повеселитесь". Павло Петрович поспішив, прибувши першим поїздом. Підгорецький палац Паскевичів привітно прийняв приїжджого поета. Потім під'їхали поважні персони - приятелі Паскевичів.. Посадили Павла Петровича поряд панночки - премилої Поліни Полікарпівни.
    Поговорили про політику, погоду. Павло Петрович прочитав підібрані пречудові поезії. Поліна Полікарпівна пограла прекрасні полонези Понятовського, прелюдії Пучіні. Поспівали пісень, потанцювали падеспан, польку. Прийшла пора - попросили пообідати. Поставили повні підноси пляшок: Портвейну, Плиски. Пшеничної, підігрітого пуншу, пива, принесли печені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковий паштет, пухкі пампушки підпечеричною підливою, пироги, підсмажені пляцки. Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повні порцелянові полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, Павло Петрович подумав про панночку. Поліна Полікарпівна попросила прогулятись по Підгорецькому парку, помилуватись природою, послухати пташині переспіви. Пропозиція повністю підійшла прихмілілому поету. Походили, погуляли ... Порослий папороттю придавній парк подарував приємну прохолоду. Повітря п'янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла під пророслим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися, пригорнулися. Почувсь перший поцілунок: прощай, парубоче привілля, пора поету приймакувати.

В купе зааплодували, і всі визнали: милозвучна, багата українська мова буде жити вічно поміж інших мов світу. Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати свого програшу.

- Ну. а коли б я назвав іншу букву? - заявив він - Ну. наприклад, букву "С".

- Я на своїй мові можу створити не лише оповідання, а навіть вірш, де всі слова починаються на "С", до того ж будуть передавати стан природи, наприклад, свист зимового, вітру в саду. Якщо ваша ласка, прошу послухати.

    САМОТНІЙ САД

    Сипле, стелить сад самотній.
    Сірий смуток, срібний сніг.
    Сумно стогне сонний струмінь
    Серце слуха скорбний сміх.
    Серед саду страх сіріє.
    Сад солодкий спокій спить.
    Сонно сипляться сніжинки.
    Струмінь стомлено сичить.
    Стихли струни, стихли співи,
    Срібні співи серенад,
    Срібно стеляться сніжинки –
    Спить самотній сад.

- Геніально! Незрівнянно! - вигукнули англієць та італієць.

Потім усі замовкли. Говорити не було потреби.