ІЛЛЯ РЄПІН - ОДИН ІЗ НАЙКРАЩИХ ХУДОЖНИКІВ ХІХ СТОЛІТТЯ, ЩО НАРОДИВСЯ В УКРАЇНІ

Народився у Чугуєві (нині Харківської області), у родині військового поселянина-колоніста Юхима Рєпіна. Як був переконаний сам Ілля, походив він з козацького роду, що носив прізвище Ріпа, яке згодом зросійщили, і прожив на українських землях 20 років. Саме тут спочатку опанував акварель, а потім долучився до місцевої іконописної школи. В дитинстві Ілля спізнав увесь тягар злиденного життя, соціальний стан військових поселян у Російській імперії був лише трохи ліпший від становища кріпаків.

Протягом майже чотирьох років працював у іконописній артілі Бунакова, розписував і поновлював церкви на Слобожанщині, у такий спосіб здобув елементарну художню освіту. Талант був очевидний, тож сім’я вирішує відправити сина до легендарної Академії мистецтв у Петербурзі. На зароблені 100 рублів двадцятилітнім юнаком подався до єдиного в Російській імперії закладу, де навчали художників, так юнак з провінції стає її кращим випускником.

Після мандрів старою Європою, його тягне у рідне містечко Чугуїв. Тут пише портрети селян і ескізи для майбутніх робіт. Протягом усього життя Рєпін постійно повертатиметься до українських мотивів. Це й вечорниці, українські жінки і козаки. Останні прославлять художника особливо, а саме робота "Запорожці пишуть лист турецькому султану".

Задум з’явився у 34 роки, а реалізувати вдалось тільки у 47. Художник ретельно підійшов до справи – вивчав козацьку зброю і одяг, постійно радився з українським істориком Яворницьким і ще довше шукав моделей. Вони тут непрості. Картину придбав імператор Олександр III за 35 тисяч рублів – просто гігантську суму.

Українські сліди бачимо й в іншій культовій роботі "Не чекали". Якщо придивитися до картин на стіні, то помітимо портрет Шевченка.

Рєпін любив вірші українського кобзаря. Коли вперше з’явилася ідея поставити йому в Києві пам’ятник, Рєпін запропонував одразу 4 проекти, плюс намалював його портрет. Він був членом журі комісії, метою якої було створення пам'ятника Т. Шевченку до 100-річчя з дня народження поета й художника. Як і деякі інші українські художники, Рєпін вийшов із журі, оскільки був невдоволений остаточним вибором комісії. Ілля Юхимович називав Шевченка «апостолом свободи» і власноруч виконав кілька ескізів для проекту пам'ятника. 

В. К. Розвадовський мав намір створити листівку, гроші від продажу якої спрямувати на будівництво пам'ятника. Для цього І. Рєпін намалював аквареллю «Прометея» з поеми Шевченка «Кавказ». Рєпін став членом-засновником Спілки захисту пам'ятників Т. Шевченку, устав якої не було утверджено владою.

Образ самого художника доповнювали його численні дивацтва. На вході до його дому висіла табличка "Прислуги немає. Знімайте пальта і калоші самі". Посеред їдальні стояв круглий стіл з рухомою серцевиною, так щоб гості самостійно брали собі добавку, а не просили їм щось подати. А ще, будь-якої пори року художник спав при відчинених вікнах. У період лютих морозів прокидався з інеєм на ковдрі, але спокійно струшував його і бадьоро брався до роботи.

https://youtu.be/VZp4y83uI4o

Не менше дивувала людей і скромність художника. Попри всі схвальні відгуки й величезні гонорари, сам Рєпін називав себе працелюбною посередністю. В останні роки життя, коли художник вже жив у Фінляндії, він знову звернувся до теми України та запорозьких козаків. 

Взагалі на українські теми написав: «Запорожці пишуть листа турецькому султану» (1880-91), один варіант у Санкт-Петербурзі (Російський музей), другий — у Харківському Державному Музеї образотворчого мистецтва; «Вечорниці» (1881), «Гайдамака» (1902), «Чорноморська вольниця» (1903), «Гопак» (1930, не закінчений), «Етюд академічної натурниці», «Солоха і д’як» та багато ін.

(Українці та запорожці на маловідомих полотнах Іллі Рєпіна)

Створив численні портрети діячів російської культури, а з українців серед інших: С. Любицької, М. Мурашка (1877), В. Тарновського (1880, «Гетьман») і С. Тарновської, Т. Шевченка (1888), Д. Багалія (1906); чотири ескізи проекту пам'ятника Шевченкові у Києві (на конкурс 1910 — 14). Робив ілюстрації до творів М. Гоголя «Тарас Бульба» і «Сорочинський ярмарок» (1872 — 82), книги Д. Яворницького «Запоріжжя в залишках старовини і переказах народу» (1887), а також малюнки з пам'яток української архітектури, українських народних типів тощо. 

(Портрети відомих діячів культури того часу, руки художника тут)

У творчості Рєпін є продуктом українсько-російського культурного симбіозу. Проте з Україною Ілля Рєпін був пов'язаний не тільки походженням, але й чуттєво. Він був закоханий в українську природу, людину, фольклор та висував проблему українського стилю в мистецтві.

До друзів Іллі Рєпіна належали українські діячі: М. Кропивницький, М. Мурашко, Д. Яворницький, Є. Чикаленко й багато інших. Між учнями були М. Пимоненко, О. Мурашко, І. Макушенко, Ф. Красицький, С. Прохоров, І. Шульга, Ф. Чуприненко та інші. Ілля Юхимович допомогав комітету при Спілці образотворчих мистецтв ім. В. Верещагіна в м. Миколаєві, був поважним членом Київської літературно-артистичної спілки, Київської спілки старовини й мистецтва. Як педагог і критик він написав книгу «Далеке близьке» (1953). 

Рєпін був одружений двічі. Шлюб з першою дружиною — Вірою Олексіївною Шевцовою — не задовольнив художника, і він розірвав його. Друга дружина художника — Наталія Нордман, письменниця.
Ілля Юхимович Рєпін був батьком чотирьох дітей, що з'явилися на світ в шлюбі художника з дочкою викладача малювання і креслення імператорської Петергофской гранувальній фабрики - Вірою Олексіївною Шевцової.

Старша дочка художника, названа на честь матері Вірою, народилася в жовтні 1872 року в Санкт-Петербурзі. Через два роки після народження старшої дочки, в сім'ї Іллі Юхимовича Рєпіна з'являється ще одна дитина - дочка Надія. Повернувшись влітку 1876 року через Парижа в Росію, Ілля Юхимович разом з дружиною і двома дітьми приїжджає до Чугуєва, де 29 березня 1877 року біля художника з'являється син. При хрещенні дитини нарекли грецьким ім'ям Георгій. Згодом хлопчика будуть називати в слов'янському стилі Юрієм. Вже в юному віці Юрій знав, що піде по стопах батька. Але, на жаль, навіть найуспішніші його картини не могли зрівнятися з шедеврами Іллі Рєпіна. Наймолодша донька художника народилася в липні 1880 року, незадовго до цього померла мама художника - Тетяна Степанівна. Саме на честь бабусі малятко і була названа Тетяною.

В останні місяці свого життя Ілля Юхимович Рєпін був щасливий, про що нічого не приховуючи писав своїм друзям - поруч з ним зібралася вся родина. Доля кожного з дітей Іллі Рєпіна склалася по-різному, але на кожного з них лягла тінь слави великого батька ...

Після революції і здобуття Фінляндією незалежності від Росії Ілля Рєпін не захотів переїжджати до Москви і Петербурга, згодом більшовики також перекрили шлях і до України. 1919 року Рєпін подарував фінському Товариству художників 23 картини російських художників, які не підтримали більшовицького перевороту. Так було покладено початок знаменитій колекції «Атенеум».

Ілля Рєпін не бажав жити в радянській Росії й залишився у своєму маєтку «Пенати» в невеличкому фінському селищі Куоккала, де й помер. За заповітом, тіло мали поховати в рідному Чугуєві, але через більшовицьку владу в східній Україні, вдова художника вирішила поховати чоловіка в парку недалеко від будинку і пагорба, який Ілля Рєпін називав Чугуєвою гіркою. На могилі (за заповітом художника) висадили дерево. Могила збережена. У 1982 році «Пенати» відбудовано й відкрито як «Музей-маєток І. Ю. Рєпіна».

https://youtu.be/qUwe3lyABTg?list=PLSdgouJGaZBzn4CYPpH8nrRRZeTyaCiAw

Інформацію зібрано з Інтернет-ресурсу на сайтах присвячених життю та творчості Іллі Рєпіна

Підготувала Людмила Тищенко