Возьмись за ум

Я - катящийся камень...

....................................................

Мое поколение однажды выбрало рок. Оно крепко подсело на него. Эта вещь, пожалуй, будет круче "Фауста", посильнее наркотиков, слаще портвейна. Это мировоззрение. Уровень, определивший длинную ходьбу по замкнутому кругу, вечный протест, удобно переходящий с возрастом в привычку. Бюргер, сидящий перед телеком в тапочках, с лысиной, в халате, обожающий "Блэк саббат". Ха-ха... Что-то порочное во всем этом было заложено в незабвенном 65 году, когда рок громко крикнул капризным голоском ребенка, мол, хочу все, сразу и в неограниченном количестве.

..................................................................

"Розовый фламинго". Интересно, а что он хотел в устах Свиридовой, худющей, тогда еще русской тетки, зачинавшей нелегкое благородное дело воздвижения ПОПы в головах нового поколения, которому незаметно подсунули пепси, а заодно и целую кучу разного закордонного дерьма, о котором мы в семидесятые даже и не мечтали?

................................................................

Мой Шоушенк непотопляем. Мне из него некуда бежать. Он из стали, из цепного металла, в нем много агрессивной боли, он расширился уже до небес и только голос Дилана тихо прорывается оттуда возмущением своим - видите ли, ему положение в социальных отношениях не нравятся! Будто мы не видим, что он без оглядки косил под Роллингов и причесом своим, и прикидом, не говоря уже о ритм энд блюзе.

.........................................................................

За небом є ще одне небо, а за ним третє, а далі що є - ніхто не знає. Шиндлер відкрив свій рахунок людяності, напевно він десь там, в третьому чи ще вищому небі.

А чи є там рок-матриця? Чи мовчать там ягнята? Ті, що тут німіють, коли проходять задрипаним селом до гірських пасовищ, а за ними біжить паршива собачина, розриває їм перепонки голодним фальцетом, нескінченним та якимось зовсім безглуздим. Скільки я таких персонажів з романів Діккенса перебачив на своєму шляху...

.........................................................................

Німці, чехи люблять сидіти в шинках, співати гуртом щось гучне та сороміцьке, з кружками в руках з "пільзом" своїм, і тоді стає моторошно-весело, стіни дрижать, молодь вискакує на столи, танцює поганські таці, наближаючи еру повного панування козла велкепоповіцького...

"Jede jede masinka kouri se ji z kominka 

jede jede do dali veze samy vozraly

jede jede do dali veze samy vozraly..."

Везе паровозик, везе... самих "вожралих" - мертво-п*яних себто, прошу пана...

................................................................

И немцы, и чехи создали свой рок, узнаваемый и своеобразный. Сделали это  так, как делают все. Качественно и по-ремесленнически добросовестно. Хорошие подмастерья. Но огня первозданного я  у них не нашел. Народы, у которых фолк исполняют духовые оркестры, разлить слезы в наэлектризованных звуках не умеет. Слишком хорошо живут для этого. По-бюргерски.

...................................................................

А у нас що? У нас танці на грошах. У нас нескінченний банкет, запиваємо, заїдаємо чуму, що від плоті та кісток наша, вийшла, зараза, з наших домівок, засіла вражою силою в будівлях з прапорами, щоб доїсти, нарешті, все, що ще дихає. Зверху донизу - гнила дошка  біля дороги, що веде чи то до храму, чи то до цвинтаря...

(фото Якубенко)