Едем

Позаду - холод твоїх червоних уст, а попереду - гарячий сніг, з*їдений божевільним січнем.

...Що подарувати тобі, коли все  переписано в минуле? Може вітер з кишень? А може вічну напругу?

Ту, що буває тільки тоді, коли в герці зійдуться двоє, щоб запалити щось нове,

Чи може - зовсім забуте старе ... або неіснуюче,

Якого до нас ще ніколи не було, а опісля - тим паче!

І щоб той вибух бачили всі... як на екрані... оголений та безсоромний,

Щоб здирали з себе очі, заздрісно прицмокуючи, втрачаючи останній глузд у хтивості,

Бо ті, що крадуть, завжди будуть позаду, доганяючи оману, що їм залишила безнадійна тінь...

А ми?.. Ми  втечемо нашою єдністю до Едему,

Щоб там одягнути на себе роздерте колись навпіл щастя...