К 201 годовщине Т.Г.Шевченко. Перебендя

 

http://youtu.be/JGkjctPoVFc

http://youtu.be/DjEErgpnChM

                                                    Хочу уверенно подчеркнуть, что Тарас Григорьевич не был бы с теми, кто на евромайдане разрушал братскую дружбу между славянами. Кобзарь ведал внутреннюю причину раздора:

«И не в одним отим сели,
А скризь на славний Украини
Людей у ярма запрягли
Паны лукави…Гинуть! Гинуть!
У ярмах лыцарськи сыны,
А препогании паны
Жидам, братам своим хорошим,
Остатни продають штаны…"   

 

ПЕРЕБЕНДЯ

 

Перебендя старий, сліпий

Хто його не знає?

Він усюди вештається

Та на кобзі грає.

А хто грає, того знають

І дякують люде:

Він їм тугу розганяє,

Хоть сам світом нудить.

Попідтинню сіромаха

І днює й ночує;

Нема йому в світі хати;

Недоля жартує

Над старою головою,

А йому байдуже…

Сяде собі, заспіває:

«Ой не шуми, луже!»

Заспіває та й згадає,

Що він сиротина,

Пожуриться, посумує,

Сидячи під тином.

Отакий-то Перебендя,

Старий та химерний!

Заспіває про Чалого —

На Горлицю зверне;

З дівчатами на вигоні —

Гриця

та веснянку,

А у шинку з парубками —

Сербина, Шинкарку,

З жонатими на бенкеті

(Де свекруха злая) —

Про тополю, лиху долю,

А потім — У гаю;

На базарі — про Лазаря,

Або, щоб те знали,

Тяжко-важко заспіває,

Як Січ руйновали.

Отакий-то Перебендя,

Старий та химерний!

Заспіває, засміється,

А на сльози зверне.

Вітер віє-повіває,

По полю гуляє.

На могилі кобзар сидить

Та на кобзі грає.

Кругом його степ, як море

Широке, синіє:

За могилою могила,

А там — тілько мріє.

Сивий ус, стару чуприну

Вітер розвіває;

То приляже та послуха,

Як кобзар співає,

Як серце сміється, сліпі очі плачуть…

Послуха, повіє…

Старий заховавсь

В степу на могилі, щоб ніхто не бачив,

Щоб вітер по полю слова розмахав,

Щоб люде не чули, бо то Боже слово,

То серце по волі з Богом розмовля,

То серце щебече Господнюю славу,

А думка край світа на хмарі гуля.

Орлом сизокрилим літає, ширяє,

Аж небо блакитне широкими б’є;

Спочине на сонці, його запитає,

Де воно ночує, як воно встає;

Послухає моря, що воно говорить,

Спита чорну гору: чого ти німа?

І знову на небо, бо на землі горе,

Бо на їй, широкій, куточка нема

Тому, хто все знає, тому, хто все чує:

Що море говорить, де сонце ночує —

Його на сім світі ніхто не прийма;

Один він між ними, як сонце високе,

Його знають люде, бо носить земля;

А якби почули, що він, одинокий,

Співа на могилі, з морем розмовля, —

На Божеє слово вони б насміялись,

Дурним би назвали, од себе б прогнали.

Нехай понад морем, сказали б, гуля!

Добре єси, мій кобзарю,

Добре, батьку, робиш,

Що співати, розмовляти

На могилу ходиш!

Ходи собі, мій голубе,

Поки не заснуло

Твоє серце, та виспівуй,

Щоб люде не чули.

А щоб тебе не цурались,

Потурай їм, брате!

Скачи, враже, як пан каже:

На те він багатий.

Отакий-то Перебендя,

Старий та химерний!

Заспіває весільної,

А на журбу зверне.

http://youtu.be/C05FEqBO0vo

                                                      

                                                                  Внимая просьбе администрации сообщества "Славянская культура" не могу не упомянуть о любви Т.Г.Шевченко к Русскому Языку, на котором написана половина его сочинений. Привожу интересную запись из дневника Т.Г.Шевченко:

 

Запись Т.Г.Шевченко о "перестройке" 1 января 1858 года
                    "Придя домой, я нечаянно взялся за библию, раскрыл, и мне попался лоскуток бумаги, на котором Олейников записал басню со слов Михайла Семёновича (Щепкина - ред.).                       
 
                                  Эта находка так меня обрадовала, что я сейчас же принялся её переписывать. Вот она:
                      
На улице и длинной и широкой                      
И на большом дворе стоит богатый дом.
                      
И со двора разносится далёко                                                             
Зловоние кругом.
                       
А виноват хозяин в том,                       
"Хозяин наш прекрасный! но упрямый, -                        
Мне дворник говорит, -                        
Раскапывать велит помойную он яму,                                                               
А чистить не велит".
                        
Зачем раскапывать заглохшее дерьмо?                         
И не казнить воров. не предавать их сраму?                         
Не лучше ль облегчить народное ярмо,                         
Да вычистить велеть помойную-то яму.
                       
                                     Сочинение этой басни приписывают московскому актёру Ленскому. Это не похоже на водовильный куплет.                                      Басня эта так благодетельно на меня подействовала, что я, дописывая последний стих, уже спал.                                                                                                                                                                                                                                                                                   "Дневник", 1 января 1858 года.
          
Спрашивается, почему так благодетельно подействовала эта басня на Великого Кобзаря? - Да потому, что она очень правдива и реалистична. А заснул бы Тарас Григорьевич, если бы знал о том, как действие сей басни развернётся в 1991 году на его родной Украине и в России? - Вряд ли бы заснул спокойно. Трагические предчувствия его бы мучили ...
                      
                    "Ох, не однаково мени, як Украйину злии люде прысплять лукави, и в огни, Её окраденую збудять, ох, не однаково мени".
 
http://youtu.be/1qQVrdCsbK8