І жодних майданів...

На модерации Отложенный

       Я - новачок на цьому сайті.

Тому ще не дуже розібрався, що тут і до чого, і які порядки.

Народився і скінчив школу в Україні, навчався у Росії. Зараз, після майже 20-річного перебування поза межами України, повернувся додому. Мову вчив практично із самого  початку, тому що і на Батьківщині у мене українську вживають лише у виключних випадках – як мову офіційну. Скрізь і майже всі розмовляють мовою рідною – російською. Та що я вам розказую: ті, хто відпочивав "на морі", певно ж, підтвердять мої слова. 

      Дивно, але, повернувшись додому, я з подивом помітив, що ті родини, в котрих зростали мої однолітки, і які ще 20 років тому розмовляли українською(чи, принаймні, суржиком) тепер майже стовідсотково перейшли теж на російську. Лише згодом я зрозумів, чому так трапилось – і саме тоді, коли українську не лише не забороняють, а навіть винищено геть всі школи з навчанням російською мовою. Українізація нашого, здебільшого російськомовного  краю, йшла досить агресивно. До того ж у двомовній державі визнано за державну лише одну – мову титульної нації. І це при тому, що навіть значна частина представників «титульної нації» вважає за рідну російську. Дія дорівнює протидії – інакше пояснити собі цей мовний феномен я просто не можу, але діти моїх однолітків з україномовних колись родин, тепер розмовляють чистісінькою російською і, одразу після школи чи садочка,  переходять на російську. Але це вже – зрозуміло – яку мову почув вперше, якою сказав перші слова – та й рідна.

     Тут, на цьму   сообществе (рос),  як я бачу, зібрались здебільшого ті, хто засуджує "примусову русифакацію" , підтримує Майдан і українську як  виключно єдину державну мову. Я не знаю, звідки ви всі, хто ви, і де зараз мешкаєте. З того, що ви пишете, я зрозумів, що більшість вас живе не в Україні- тому що надто дивні слова я іноді читаю. Ніби з іншого світу. Ви багато пишете про «руку кремля» , чи то «руку москви», про утиски «всього українського». Але вибачте, мені не зрозуміло,що заважає вам усім хоча б ТУТ, і ЗАРАЗ спілкуватись українською?

     Чому ви скиглите, згадуючи примусову "русифікацію", "віковічні приниження" та "йой, як нас зобижали"?

     Чому, на ваш погляд,  зараз української літератури в Україні видається у тисячі разів менше, ніж за "совка"? Чому тоді, коли "кляті комуняки викорінювали все українске", українські книжки в Україні можна було вільно купити у магазинах, а за російськомовними треба було з вечора займати чергу по-під пунктом підписки, щоб лише вранці її оформити, ту підписку? Або взагалі мати у книгарнях «блат» (так називали колись  "корисні зв’язки"  у торгівлі чи ще десь).

      Я й досі маю "Діти капітана Гранта"," Три мушкетери","Стара фортеця", тощо - українською мовою, куплені мені, російськомовному хлопцю, російськомовними батьками. Моя мати розповідала, що її навіть у школу віддавали «по блату», тому що до єдиної тоді російської школи ( і це - серед десяти чи тринадцяти шкіл, які у ті часи були у нашому населеному пункті!) потрапити було майже неможливо.

Хто пояснить, чому зараз я, щоб замовити україномовну пресу в українському кіоску, повинен зробити передоплату-бо її навіть не замовляють, і кіоскер її не отримує. Мовляв, попиту немає! І це - 22 рік Незалежності плюс наявна єдина мова  "титульної нації"!

Сам я душею прикіпів одразу до двох країн – Росії та України. Як до батька і матері. Чи, як до дітей-близнюків. В Україні народився і живу тепер. У РФ провів майже все свідоме життя. В Україні народились мої діти, в РФ залишились друзі – побратими. Україні належить моє майбутнє, Росії – життя.

Вважаю, що мир та спокій – головне для людини. Мир з сусідом – це добре, але сусід-брат – ще краще. Нас намагаються пересварити і довести, що брати – це вороги, а різниця між нами – як прірва.

Заздрю канадцям: у них нормально співіснують ДВІ державні мови, декілька культур.

 І – жодних майданів…