Беларусь глазами Галичанина

У цій статті згадуються

Олександр Мороз

Політик

 

Интересная статья - рекомендую. Простой дядька из Галичины, директор сельхозпредприятия съездил и посмотрел на «крававый таталитризьм» в Белоруссии и написал правду об увиденном. Таки есть еще на Галичине честные трудяги. Не все разбежались по эуропам носить горшки и чистить хлева. Многие работают в своей стране и не стали нацистами.

Ігор Підгайний: Контора «Ямниці» більша, ніж резиденція  Лукашенка в Мінську

Василь МОРОЗ

«Чотирикратний» президент Білорусі Олександр Лукашенко  давно став одіозною фігурою сучасності. Його називають «останнім диктатором» у Європі. Та попри це він викликає і симпатію. Все-таки цей, без перебільшення, державний діяч зумів не піддатися впливові відомих і невідомих диригентів розвитку пострадянського простору, не дозволив розвалити економіку Білорусі після розпаду СРСР так, як це сталося в інших країнах СНД, зберіг у дієвому стані, як мовиться, «соціалку» й «комуналку», а також інші сфери життєдіяльності суспільства.

Якою ж виглядає ця країна зсередини тепер, коли минув 21 рік після підписання в Біловезькій пущі на її території відомих домовленостей про розпуск Союзу? Дещо про це й повідає вже знайомий читачам «Галичини» за публікацією «Аграрні верховини Ямниці» в газеті за  8 грудня директор названого підприємства Ігор Підгайний, котрий побував у Білорусі як учасник семінару із запозичення тамтешнього досвіду господарювання просто неба.      

— Побували ми в сусідній країні в рамках доволі тривалого навчання, — розповідає пан Ігор. — Власники компанії «Укрлендфармінг» організували його для керівників господарств, які перебувають у структурі агрохолдингу й нормально працюють, мають добрі показники, щоб ми могли почерпнути для себе щось корисне з чужого досвіду. Це, власне, поширена практика, хоч такі поїздки й дорого обходяться. Приміром, за попереднього власника «Ямниці», котрий теж добре розумів, що «викинуті» на такі семінари кошти повертаються потім сторицею, я побував в ізраїлі з такою самою місією — збагатитися знаннями про способи тамтешнього господарювання на землі, ознайомитися з економікою країни взагалі.

- Чого ж можна навчитися в Білорусі — там, здається, ще радянські колгоспи працюють?  

— Про цю країну маємо загалом хибне уявлення. В часи СРСР про Білорусь знали тільки завдяки Брестській фортеці й партизанському рухові. Нині чуємо вже інше про неї. Та все одно про господарку цієї країни відаємо мало. А тим часом її економіка на висоті. Мені сподобалися, скажімо, як тамтешні добре впорядковані автошляхи, так і господарювання взагалі. Зокрема працює, завантажена на всі сто відсотків, їхня машинобудівна галузь — не простоює, в тому числі й виробництво власної сільгосптехніки. Паливно-мастильні матеріали в Білорусі на 25—30 відсотків дешевші, ніж в Україні. Там можна бути впевненим, що у супермаркетах та інших крамницях тобі запропонують справдешні продукти без ГМО, а не такі, як у нас, з самими нерідко тільки голослівними запевненнями про те, що в них немає модифікованих організмів. Бо до тієї країни ніхто й нізвідки не імпортує нічого з продовольчих товарів. А сої там узагалі не вирощують. У нас же, навпаки, майже все трансгенне — і соя, й кукурудза. Тамтешні колективні господарства як працювали, так і працюють, не мають проблем із реалізацією вирощеного. і дбають про соціальний захист сіл, на землях яких господарюють. Дбають, бо мають з чого, бо вирощують добрі врожаї. і це при тому, що там далеко не чорноземні поля, як у нас. Рілля якась червонувата, немов галилейська пустеля — грунти піщані й субпіщані, а нерідко суцільні «мокляки». Але там і така земля родить стільки, що вистачає. Більше того, залишки сільгосппродукції експортують за кордон. Причому переважно до країн Близького Сходу, тоді як на Європу навіть не дивляться.

- В Євросоюзі ж відмовилися мати торговельні зв’язки та інші справи з Білоруссю.

— Не знаю, хто від кого відмовився — Європа від Білорусі чи, може, й радше, навпаки... Але приємне враження про цю країну почало формуватися вже з перших кроків перебування на її території. Скажімо, зупинилися якось серед поля. Виходимо з автобуса й не віримо очам своїм: узбіччя тут ніби й немає, а відразу попри асфальтове покриття вздовж шляху колоситься перший рядок пшениці. В жодній іншій державі не бачив, щоби так економно використовували землю. Така дбайливість, це, як на мене, господарника, — головне для держави.

Може, й є у житті Білорусі якісь негативні політичні моменти, але вони мало помітні. Зате сподобалося, наприклад, і те, що після 21-ї години надворі ви не побачите дітей до 16 років. Хіба то зле? Не бачив я ніде і п’яних та бездомних. Якось запитав гіда, коли перебували у Мінську, чому не видно безхатченків. «А в нас їх немає», — відповів той. «Як немає? — перепитую. — Не буває ж такого». Тоді чоловік і розкрив «таїну». Раз на тиждень не лише в столиці, а й в інших містах відповідні служби влаштовують своєрідні «облави». Культурно й без зайвого галасу підбирають осіб без визначеного місця проживання і розподіляють по господарствах. А там бездомним і незайнятим працею надають і житло, й місце роботи, і так перевиховують — своєрідною трудотерапією, фізичною активністю на свіжому повітрі.

- Не дуже тому віриться...

— Я теж спершу не повірив. І коли приїхали в одне з господарств біля українського кордону, то після екскурсії по ньому, суто господарських оглядин і діалогів на виробничу тематику попросив показати нам колишніх безхатченків, яких виловили і «призначили» сюди. «Нема проблем», — відповіли мені й відразу підкликали одного. А той виявився нашим співвітчизником, родом з міста Каменя-Каширського на Волині. 45-річний чоловік підтвердив, що справді свого часу було «зійшов на пси», погибав через пристрасть до спиртного.

Але, на щастя, потрапив під «облаву», його відвезли до ізолятора, де відмили й почистили, привели до людського вигляду і призначили на роботу в це господарство під персональну відповідальність його керівника.

Земляк навіть показав нам свою домівку — трикімнатний котедж з усіма побутовими зручностями, з сучасними кухнею й санвузлом. Звичайно, що у всіх його приміщеннях проведено євроремонт. Колишній волинянин навіть запевнив, що невдовзі сюди на постійне місце проживання прибудуть і дружина його, й діти Кожне тамтешнє господарство зобов’язане, крім усього іншого, щороку звести і здати в експлуатацію «під ключ» як мінімум два такі будинки. Їх якраз і виділяють таким людям під особисте житло.

- Як мовиться, неймовірно, але факт!..

— Атож. Не менш цікавим є й те, як президент Білорусі відвідує сільгосппідприємства. Зазвичай робить це двічі на тиждень. і щоразу буває в іншому господарстві. Отже, за рік ознайомлюється безпосередньо на місці з роботою більше сотні з них. Тобто він доволі частий гість аграріїв. Тим-то в усіх господарствах є майданчики для президентського гелікоптера. Причому Олександр Лукашенко ніколи нікому не повідомляє наперед, куди й коли летітиме. Не існує й жодного графіка таких поїздок. Він просто розгортає на столі мапу і спонтанно вибирає місце для свого чергового «приземлення». Це абсолютна правда, причому з уст аграрного міністра країни, з котрим я спілкувався на цю тему. Отак, каже, тикне «бацька» пальцем наздогад у карту й сам вирішує, що туди й подасться. і дізнаються про те лише пілот перед самим вильотом та представник служби безпеки, котрий супроводжує президента. Так само, прибувши на місце, О. Лукашенко нікому з тамтешнього начальства не телефонує й нікому з керівників не повідомляє про своє прибуття. Якщо ж його побачать, упізнають, то вже й супроводжують в оглядинах. А ні — то сам обходить ті володіння. і незалежно від того, що побачить — добре чи погане, так само інкогніто повертається до Мінська. А там викликає профільного міністра й дає йому вказівку, якого керівника звільнити з посади, а якого, навпаки, похвалити, преміювати, представити до подяки, нагородити чи й інакше заохотити до нових здобутків. Словом, до таких несподіваних відвідин керівника держави там мають бути, як мовиться, завжди готові.

А якось під’їжджаємо до одного господарства у глибокій закутині і нам кажуть: зараз будете спілкуватися з його керівником — недавнім міністром сільського господарства, котрий пропрацював на цій посаді в команді Лукашенка вісім років. «Як сталося, — запитали ми його, — що ви «загриміли» з міністерської посади аж сюди?». А той і повідав таку історію: «Одного разу не виконав я «батькового» завдання. Тоді він закликав мене, показав мені це географічне місце на карті і сказав: «Ось тут у нас одне дуже відстале господарство. Даю тобі три роки — зроби з нього передове. Якщо впораєшся — поверну тебе до Мінська, а ні… От я й опинився тут. і вже другий рік «піднімаю» цілину».

- Може, в рамках семінару спілкувалися й з самим Лукашенком?

— Ні, такого програма навчання не передбачала. Та наші дороги все одно, як мовиться, перетиналися з президентом Білорусі. На велелюдному майдані в Мінську. Він ішов собі серед людей разом із молодшим сином, котрого вів за руку. Його, мабуть, супроводжували охоронці, та, чесно кажучи, я їх не помітив. Принаймні ніхто не розштовхував людей ліктями й не створював президентові «зелену вулицю». Ми, звісно, зупинилися й дістали фотоапарати. Та Лукашенко пройшов мимо й навіть не звернув увагу на те, що його знимкують. Ніхто й не забороняв нам це робити.

Я тоді попросив гіда, щоби показав, де мешкає глава держави. Той хоч і почав бурчати, що я, мовляв, уже дістав його своїми забаганками, але прохання виконав. Ми спустилися з центральної площі міста вулицею вниз і не пройшли й трьохсот метрів, як нам показали ще звіддаля нічим не примітний сірий двоповерховий будинок — звичайний, по-нашому, чворак площею 10 на 14 метрів. А при ньому — подвір’я завширшки сім-вісім метрів, обгороджене низеньким парканцем, з газонами й без жодного дерева. Єдине, що фасад прикрашав білоруський державний прапор і на фронтоні красувалася табличка з написом «Резиденція президента Білорусі». Якби не ці атрибути, нізащо б не повірив, що це оселя О. Лукашенка. Дуже скромне помешкання. Контора в ДП «Ямниця» і то вдвоє-втроє більша. Але та скромність імпонує.

http://www.galychyna.if.ua/index.php?id=single&tx_ttnews[tt_news]=21680&tx_ttnews[backPid]=24&cHash=9f777bbe12

Кстати, статья была опубликована в Ивано-франковской газете «Галичина». Как это либералы и националисты проморгали и допустили такой прокол? У нас же все время рассказывают о кровавой диктатуре в Белоруссии. Тут несколько фрагментов переведены на русский для гостей из России и Беларуси, не знающих мову.

Ау, белорусские диссиденты, окопавшиеся на украинских сайтах. Ждем разоблачений и рассказов о «зверствах рыжыма», тюрьмах и концлагерях заполненных борцами за либеральную демократию.

"Может, в жизни Белоруссии и есть негативные политические моменты, но они малозаметны. Зато понравилось, что после 21-го часа во дворе вы не увидете детей до 16 лет. Разве это плохо? Не видел я нигде пьяных и бездомных".

Игорю Пидгайному также очень понравилась практика личного посещения колхозов президентом страны:

"Обычно делает это дважды в неделю, и каждый раз бывает в другом хозяйстве. Таким образом, за год знакомится непосредственно на месте с работой больше сотни из них. То есть, он довольно частый гость аграриев. Поэтому во всех хозяйствах есть площадки для президентского вертолёта".

Также украинца поразила доступность могущественного "бацьки":

"На многолюдной площади в Минске... он шёл себе среди людей вместе с младшим сыном, которого вёл под руку. Его, возможно, сопровождали охранники, но, честно говоря, я их не заметил. По крайней мере, никто не расталкивал людей локтями. Мы остановились, достали фотоаппараты. Но Лукашенко прошёл мимо и даже не обратил внимание, что его снимают. Никто и не запретил нам это делать".

А более всего агрария поразила скромность резиденции президента. Правда, речь идёт об офисе главы государства в пределах столицы. Но и она оказалась меньше, чем главный офис его фермерского хозяйства.

"Мы спустились с центральной площади по улице вниз и не прошли трёхста метров, как нам показали издалека незаметный серый двухэтажный дом. Обычный, 10 на 14 метров. При нём двор шириной 7-8 метров, огороженый низким забором. Только фасад украшал белорусский государственный флаг и на фронтоне красовалась табличка с надписью "Резиденция президента Белоруссии". Если бы не эти атрибуты, то не поверил бы, что это здание Лукашенко. Очень скромное помещение. Контора предприятия "Ямница" в 2-3 раза больше".

Хочу в этот «тоталитаризм». Вот только сбежать с Родины дело нехитрое, это только нашим националистам и либералам – где кормят – там и родина. Надо у себя порядок наводить, благо, достойный пример под боком.