БАНДЕРІВЦІ СВОЇМ ТЕРОРОМ САМІ Б'ЮТЬ СЕБЕ

Как видим книга выпущенав Канаде, Институтом исследования Волыни.



Про неё никак не скажешь, мол, это "советская пропаганда".


Дорогий читачу!


Перед тобою спогади колишнього зв'язкового обласного проводу Організації Українських Націоналістів Григорія СТЕЦЮКА під редакційно-видавничою назвою "Чорні дні Волині" - саме так назвав цей період (1941-1944 рр.) нашої історії сам автор.


В той час, коли Ковпак розбив Січ, СБ знов робить нагінку на селян. Я повернувся до Порицького району, до села Яневичі, де СБ вбила районового члена ОУН Мудринця і хотіла зловити одного зв'язкового з села Тишковичі. Зайшли Сб-істи до хати батьків зв'язкової і, коли не застали її, то сказали батькам, щоб вона була на слідуючу неділю вдома, а коли її не буде, то буде біда з нею і з ними. Пройшов тиждень, і у хаті батьків з'являється СБ й питає, де е Олександра? Коли батьки сказали, що вона пішла до знайомих у сусіднє село, тоді вони звернулися до її батька, щоб він підвіз їх пару кілометрів. Господар каже, що він вже старий, до того інвалід, без ноги і не може їхати тепер, в такий сніг і мороз. СБ до нього дуже приязно звернулось: "Ми самі коні запряжемо, а ви сідайте і підвезете пару кілометрів і то все". Батько Сяньки, старий інвалід, дуже не радо, але мусив везти, бо так вимагали від нього члени СБ. Жінка довго чекала свого чоловіка, однак не дочекавшись, лягла спати. Встала рано і жахнулась, коли побачила коні біля воріт без чоловіка. Жінка з сусідами поїхала шукати, може десь заснув і випав із саней, хоч би не замерз, а, може, бодай на якийсь слід нападуть. Це було після Водохрещення, але ніде ні сліду не знайшла, наче у воду впав і пропав, ніхто ніякої чутки про нього не мав.

У Черничині був панський фільварок, який упісти раніше спалили, та й була криниця, але той фільварок стояв пусткою. Десь у половині травня 1944 року один чоловік переходив через фільварок, і його скортіло заглянути в ту криницю. Вода в ній трохи впала, і він побачив, що там плаває людина. Покликав людей і почав витягати вже не до впізнання спотворених вісім трупів, вісім людей. Тих, кого не впізнали місцеві люди, поховали у Новій Лішні на цвинтарі. Між тими жертвами есбістів Олександра пізнала свого батька-інваліда по дерев'яній нозі, який у січні підвіз СБ пару кілометрів. Батько-інвалід своїм життям врятував життя своєї дочки. Таких і подібних випадків по цілій Волині безліч. Бандерівці не проти членів ОУН, вони проти всіх чи то людей, чи то установ, які не підпорядковуються їх наказам, не визнають їх як авторитет, а мають свої погляди - таких людей вони нищили.

Однак в еміграції є такі люди, які боронять і виправдовують бандерівців за їх бандитизм і намагаються перевернути їх в "героїв". Я їм хочу сказати: чи й вони можуть взяти ту невинну кров на свої руки і ріки пролитих материнських сліз за своїми дітьми чи чоловіками? Я вірю, що всі ті сльози впадуть на покоління Бандери, Лебедя й Стецька.

Стецьків порожній бубон гуде на еміграції, що він робив революцію на Волині, але нехай каже правду, яку він робив революцію.

Я готовий стати перед українською спільнотою на свідчення і сказати, де поділась інтелігенція Волині, де поділися чесні селяни, духовенство, ре подівся Владика Мануїл?

Ще згадую про один випадок, де родина заплатила життям за сина. Це було в с. Менчичах. Мій друг Петро був відважний, і зовсім не звертав уваги на бандерівські погрози, і не виконував наказів СБ. Одного разу есбісти приїхали до хати його батьків і питаються, де Петро. Батьки, не підозріваючи чогось недоброго, відповіли, що Петро з сестрою пішов до сусіднього села. Тоді есбісти виводять решту родини з хати і там під хатою розстрілюють всіх, Петро із сестрою це бачили, але у Петра не було зброї, і він нічого не міг зробити. Вони обоє втекли в друге село і врятувалися. Петро залишився в живих і з невимовним болем в серці за своєю родиною живе ще й сьогодні. Ось це та "революція", яку тепер бандерівці пробують назвати "визвольними змаганнями". Незчисленні могилк із села до села залишили бандерівські герої невинних людей, за яких відповідають перед Богом і своїм власним сумлінням, як що його мають, та перед родиною своїх жертв.


"Чорні дні Волині"
http://vorkit.gorodok.net/volyn.htm



- Дехто говорить, що справа бурхливих подій останнього 50-ліття - це справа двох фракцій ОУН під проводом С. Бандери і полк. А. Мельника. Автор цих рядків, який не належить до націоналістів, є іншої думки. Справа роздору в ОУН протягом всього часу глибоко відбилася на всьому українському політичному житті, а зокрема тепер, коли Україна ідейно нас випередила і змагається за відбудову української демократичної держави і коли найбільш консервативне середовище ОУН знову транспортує в Україну фанатичні ідеї екстремізму, витворюючи там хаос, то це вже справа всіх тверезо думаючих українських патріотів. Цей різкий двоподіл української політичної думки ми особливо тяжко відчуваємо сьогодні, коли в Україні настали нові часи, коли там йде важка боротьба за відродження української нації на нових ідейних основах народоправства і справедливості, коли там понад все відчувається потреба з'єднання всіх українських сил, то тут знову відроджуються ідеї тоталітаризму і транспортують їх в Україну для того, щоб там знову ширити хаос, з якого можуть скористатися лише вороги українського народу.


З позицій високої відповідальності перед українською людністю Григорій Стецюк заявляє: "Я свідомий, що нам всім великий сором за те, що бандерівці накоїли стільки злочину, але мовчанкою ми того не взнаємо, і мовчати про це не можна. Бандерівська "революція" - це знищення волинської інтелігенції, це знищення провідного селянства, це фізичне знищення цілої Волині разом з Українською Православною церквою".