Путєшествіє із Пєтєрбурга в Галичину

Нині оден хлоп сказав мені, що я поганий чоловік як і всі галичани.

Ну , а нащо таке казати?

Ти хоть і з Пітєра приїхав, а такого казати не треба.

У нас не так.

У нас людина не москаль то вже людина.

Ти хоть будь розумний як Беня Лазар  і багатий як Бомко ,

а з фамілійов , Сідоров в нас навіть депутатом сільської Ради не станеш.

Роззлостив він мене.

Ніц йому не подобає сі.

Флот, Крим, Європа, мова , президент, гімн, УПА нічого йому не підходит , зо всім він не згоден і замучив мене в край со своїм відєн’єм міра.

Я то слухав , слухав, слухав , слухав та й питаю його:

- А грибна юшка якою ми закусуємо горівку  тобі подобаєсі?

Вони , маскалі , люди прямі .

Як подобає сі то так і скаже, а нє то відразу по писку б’є.

-Да! Суп замєчатєльний і водка отличная!

Вирішив я йому , ще одне питання задати , а сам всередині вже киплю як той його суп:

- А скажи чесно; шашлик тобі не видається жостковатим? М’ясо смачне?

Він благодушно на спинку стільця відкинувся і так по-царськи:

- Нєт. М'ясо очень вкусное да и вообще кухня у вас отмєнная.

Мені від злости вже розриває, але я сі стримую:

-А знаєш чому все таке смачне?

Він якийсь підвох вчув і так задумливо холеною рученькою обвів простір в районі люстри:

- Ну повар наверноє хороший здесь.

Я  глянув на бармена і кинув оком на офіціантку.

Бармен знакомий мій, сусід по будинку, момЕнтом всьо поняв,   цикнув на дівчИну аби шла на кухню.

В залі нас лишилося двоє:

-То всьо таке добре бо гриби не з магазину, на домашній сметані, а м’ясо оленятина.  Воно конєшно добуто незаконно, бракон’єркою, але то справжня дичина.

Воно всьо таке смачне бо кУхарка наша любит свою роботу. А ще; наша кУхарка любить дуже  своє село, свою родину і Україну. 

Вона її завжди любила, але як ви всі від нас позйобу…  пішли тобто, вона від щастя сама не своя.

Вже 20 років вона щаслива бо в її селі висить її прапор і після роботи ніхто не заставляє лишатися на комсомольскоє собраніє.  В неділю вона йде до церкви і ніхто їй не вказує добре то чи погано. Ви всі її мучили довгі роки. Та що там роки. ВікИ!

Я, ти, москалі, поляки, австріяки, всі. Тепер її мучит лиш чоловік – пияк і гризота чи всьо з дідьми в порядку бо вони всі на заробітках.

Вона малоосвідчена,  язиката не в міру і думає як п’ять років була в Італії то весь світ виділа і Всі розУми поїла.

Але тому, що вона, по твоїх мірках, відстала і примітивна ми їмо справжню картоплю, а не  якусь кормову модифіковану гидоту,

 а продукти  в цей  ресторан  її родина привозить від своєї господарки.

Він дивився на мене спочатку здивовано, а потім включив задню :

-Да я вообщє нє ето хотєл сказать…

Я не дав йому договорити:

- Ти християнин? Християнин. Зроби ласку. Дозволь їй жити як вона хоче. Снізойді до поніманія , що їй добре саме так і Україна то не ти  чи я. Україна це вона.

Бармен вже був не в силі стримувати зацікавлені , щасливі пики які либились з дверей кухні і покинувши роботу спостерігали за нашою лайкою.

Я вкурив  , що перебрав трохи і вже примирливо додав:

- Давай ми з тобою за духовністю будем до вас в  Дівєєво їздити, за картинами в Італію, за шмотками в Францію ,за машинами в Німецію  а за доброю їдою до нас . Іде?

Мені також не все у нас подобається.

Мені не подобається , що ми топчимось на місці і порозгублювали те що мали.

Ми не здатні до об’єднання і самоорганізації. Ми не вміємо творити і тяжко працювати без примусу. Ми не хочемо вчитися і свою лінь ховаємо за псевдо розумністю. Але скажи мені?

Чи саме не це рятує нас від засилля азіятів?  Чи не є наша , хай спотворена європейськість, результатом  нашої рабської праці на чужих полях і будовах?  

 Ми не знаємо куда йде світ.  Не  розуміємо хто переможе в битві за ресурси.

Ми надіємось , що нас мине криза, війна , екологічна катастрофа  і навіть більше того.

Ми сподіваємось , що ви всі там у великому, цивілізованому просторі переїсте один одного , а ми залишимось  .

 Нас не видно за Карпатами.

Вже 20 років ви опреділяєтесь хто на планеті головний, а ми тихонько грошенят підзаробимо і на Різдво додому.

Приїхав , кафе відкрив та й вже копійка капає.

Діти на лікаря чи суддю вивчив – вже не пропадут.

Хтось колись нас такой з’їсть.

Все так було.

Але цей раз може й пронесе.

За то і вип’єм!

Він від душі розсміявся:

- А єщо говорять ; загадочная руская душа. Тєпєрь я віжу у кого душа потьомкі.

Він підняв свій келішок і в угоду мені проголосив тост:

-Слава Україні!

Я людина гостеприїмна і чокнувшись чемно відповів:

-Давай! За вєру, царя і Отєчєство.

На тому й порішили.