Тонка помста

На модерации Отложенный
Що є то є.

Мене в селі рахують москалем.

Це не так, але в Галичині ти або українець або москаль.

Є правда ще жиди.

Але вони всі десь пощезали.

Не то щоб зовсім повимирали, а просто не зустрічаються на вулиці.

Їхні фамілії не згадуються в пресі , вони не дають інтерв'ю на ТБ і радіо, 

 їх не зустрінеш у владних коридорах.

Вони переважно успішні бізнесмени і стали жити трохи  в іншому вимірі

чим звичайні люди.

Вимерли традиційні жиди юристи та лікарі.

Я не хочу сказати, що ви не знайдете в місті шанованого адвоката

на призвіще Гац, але будьте стовідсотково впевнені

він має ще ресторан, готель, спортивно-тренажерний зал і таке інше.

Мати справу з жидом-юристом назвичайно важко.

Справа в тім , що не можливо вникнути в його пояснення,

неможливо зосередитись на нюансах справи бо вас терзає

одна нав'язлива думка:

- а нащо, пане Гац,  вам треба оте адвокатство?
 
За совітів було інакше. 

Жид був зубним лікарем, мав авто і файну хату. 

Про його хатній інтер'єр люди говорили пошепки.

Не можливо було за радянських часів з легкістю надзвичайною
 
розповідати про мебельні гарнітури, килими та кришталеві вази.

Жида поважали.  

До його кабінету завжди була кількагодинна черга. 

Якщо вам стояння в черзі видається нудним то ви дуже помиляєтесь.

Саме в тій черзі зуб перестає боліти бо ви взнаєте , що чоловік перший у
 
черзі  є родичем того самого провідника який збагатився вбивством
 
єврейської сім'ї при переході кордону.

Було то як німці пришли.

Ви вже здогадалися чий родич лікар?

Тут не те що зуб боліти перестане;  тут язва шлунку загоїться.
  
Хоча, жид людина доволі мстива, чоловіка того він не зарізав.

Навпаки.

Гарно полікував і гроші малі взяв. 

Разова помста тільки галичанина влаштує.


Жид мстив постійно.

День і ніч.

Він мстив самим своїм існуванням.

Найбільше дошкуляла його українська фамілія по жінці.

Він тепер був не Гофман, а приміром Юречко чи Котурбаш. 

Він не їздив на роботу в авто хоча і міг.

Його авто ніколи не стояло в гаражі хоча він був.

Він на роботу не ходив ,а слідував.

Такої ходи я не бачив навіть у французьких та італійських  фільмах,

  що демонструвалися в нашому кінотеатрі. 

На ньому були світлі туфлі.

Світле взуття для галицького села взагалі дивина.

Річ непрактична по причині , що недоступна.

 Тобто по великому блату за великі гроші можна було купити,

але ж куди в тих мештах підеш?

За світлими туфлями слідували темніші,  кольору хмарного неба,
 
ідеально випрасовані сподні  підтримувані коричневим ременем

з широкою пряжкою .

Темно коричнева сорочка з накладними кишенями довершувала

його вбрання.

Сорочка була розщеплена на один-два верхні гудзики,

що давало змогу бачити дуже тонкий золотий ланцюжок.
 
В довершення до всього він носив позолочені окуляри тонкої оправи.

Можливо такий вигляд не шокував відвідувача львівського іподрому,
 
але в селі це було щось.

Про його зимову дублянку я не напишу ні слова бо це вище моїх сил.

А як він говорив! То була пісня.
 
Виключно літературна мова без натяку на акцент.

Спілкуватися з ним було важко бо хотілося мовчати.
 
Встидно було вживати місцеві гій або шьо.

Все це було важко.

З одного боку він радянська людина як і ви,

а з другого він абсолютно для вас недоступний.

Тепер значно легше.

Жид  просто богач і його можна ненавидіти на законних підставах.