Нас не разъединить.... срослись корнями (С. Фишель)

На модерации Отложенный

 

Я до тебе лечу

Я до тебе лечу... Станислав Фишель

Станислав Фишель

Я до тебе лечу із натхненням пташиного граю,
По веселках іду, що над морем будують мости.
Ти на мене чекай, я тебе через простір благаю,
Та затримай весну, бо вона мені люба, як ти.

Хай хитає бузок білі грона духмяні та чисті 
Хай хлопочуть стрижі, що зліпили гніздо над вікном.
Перш  за все мушу я  розібратись у  декільках істин,
Ти ж для мене одна, що навіяна райдужним сном.

Та трапляється все, що трапляється в нашому світі
Може доля пішла, залишивши роз’єднаних нас
Ми на пару століть загубились у горній блакиті,
А бузок вже зів’яв, бо для всього відведено час...



© Copyright: Станислав Фишель, 2016
Свидетельство о публикации №116040900552 

*****************************************

Перевод автора...

Я приду за тобой семимильными арками радуг,
Приплыву по морям, поднимаясь с волны на волну.
Ты утрами броди по цветущему нашему саду
И, пока меня нет, задержи ненадолго весну!

Пусть качает сирень над оградой пахучие кисти,
Пусть хлопочут стрижи, заплетая гнездо над окном.
Я пока разберусь с парой- тройкой запущенных истин,
Ты побудь у меня между явью и радужным сном.

Но случается всё, что случается часто на свете,
Отвернётся судьба и не каждому даст благодать.
И тогда мы с тобой разминёмся на пару столетий,
И сирень отцветёт... и меня будет некому ждать...
27.09.14

********************


Снiжинка


Зима спочіває!
Ще снігу немає,
Численні калюжі- як скло.

Мені пощастило:
Щось ніжне та біле
Мені на долоні лягло.

Це перша сніжинка ,
Як бажана жінка,
Назовсім до мене прийшла.

У горішній сфері 
Відчинили двері
Та працю зима почала.

Як тонко і ніжно 
Фата білосніжна
Спадае на плечі землі!

Без тебе так сумно ,
А ти, нерозумна,
Десь там, у морозній імлі.

Сніжінкі літають,
Сліды замітають,
Тут ніч порядкує сама.

Чудове ненастя !
Хай сумом та щастям
Мене божеволить зима...

***********************************

Откуда, откуда 
Нежданное чудо
Решило спуститься
На плечи, на лица,

Ведёт хороводы,
Сплетается в струи,
Подарок природы,
Её поцелуи.

Прохладно и нежно
На губы ложится
А вальс белоснежный
Кружится, кружится...

Неужто зима
и мороз не отпустит?
Схожу я с ума
От восторга и грусти!

21.12.14

******************************

Моя гитара


Сумуєшь знов моя гітара,
Співаєшь щось у пізній час.
Колись були ми гарна пара,
Та притомила осінь нас!


Моя циганська семіструнка!
Вже наше літо відцвіло.
Стоять сім слоників так струнко,
Та щастя зовсім не було...

Все памьятаю, як сьогодні -
Життя невдале без прикрас.
По сім змиряв роки негодні,
Та криво різав кожен раз.

Співав красуням я чимало,
Та полюблявся із сіма,
Де ж та, що мене покохала?
Ще зараз жодноі нема.

Чи я вгадаю, моя сгуба
З якої прийде сторони,
коли в тебе, гітара люба,
не стане жодної струни...

********************************

О чём грустишь, моя гитара 

О чём грустишь, моя гитара,
Тихонько струнами звеня?
С тобой мы долго были парой 
Да осень тронула меня.

С моей цыганской семистрункой,
Жизнь пролетела как кино.
Семь белых слоников по струнке – 
А где ты, счастье, – хоть одно?


Всё в моей памяти так живо… 
И что ж ты, жизнь, не удалась?
Семь раз отмеряно – всё криво,
Да и отрезано семь раз.

Я пел красавицам немало,
Влюбляясь каждые семь лет – 
Видать, им песен не хватало,
Раз у меня любимой нет…

Звенит гитара еле слышно
Перержавевшею струной…
Что будет с жизнью никудышной
Как струн не станет ни одной?