"Крылья Феникса"

Ті, хто перекривають мости й дороги, вимагаючи повернення наших бійців із зони АТО додому, нехай подивляться фільм про блокадний Ленінград. Ці слова сказав відомий вже на всю Україну волонтер,керівник фонду «Крила Фенікса», а віднедавна радник Президента України Юрій Бірюков. У Миколаєві, куди він повернувся разом з 79-ю окремою аеромобільною бригадою, його зустрічали як національного героя.

Сьогодні він відповідає на запитання кореспондента Укрінформу.

- Вас дуже тепло зустрічали миколаївці, це, мабуть, дуже приємно?

- Так приємно, дякую. Але насправді вся робота нашої групи була б неможлива без допомоги всієї країни. Так що це всім нам спасибі, ми всі робимо одну роботу.

- Особливої популярності ви набули, коли допомогли вивести 75 поранених миколаївських десантників з оточення. Як вам це вдалося?

- Три дні разом з офіцерами бригади думали як допомогти нашим хлопцям. Виручив мій смартфон. На ньому встановлені останні супутникові карти. Вони й допомогли знайти вузьку стежку, по якій можна було пробратися до бійців, минаючи «пекельну дорогу» та «коридор смерті». Це було дуже непросто. Але добре, що все вдалося.

- Як ви ставитеся до того, що у Миколаєві, та й інших містах і селах України жінки перекривали траси, мости, вимагаючи повернути своїх синів та чоловіків додому?

- Я звертаюся до матерів, дружин, сестер. Хочу, щоб всі усвідомили: спроби блокування мостів і доріг - це колосальна шкода усій країні і миколаївській бригаді в тому числі. Це наш чоловічий обов'язок захистити країну, якщо треба буде загинути - ми загинемо. Адже наші супротивники не залишають вибору. Це не антитерористична операція, це повноцінна повноформатна війна.

З емоційної точки зору, я розумію дзвінки рідних на кшталт: «Мій синочок вже не їсть три дні, терміново доставте йому посилку». Я раджу подивитися фільм про блокаду Ленінграда - там пацани сиділи точно в такій же блокаді. Це десантники, еліта. Якщо треба ловити зайців, то будуть ловити зайців, щоб вижити! Сказати, що вони сильно голодували? Ні, але періодично на підніжному кормі сиділи, це так. Але це - війна, і вона триватиме ще довго! Усвідомте це.

Миколаївські десантники повернулися додому для відновлення боєздатності та відпочинку, але вони підуть назад. Мій обов'язок - їм допомагати, їх обов'язок - захищати нашу країну, і це не буде обговорюватися. Ні з ким і ніколи.

- На вашу думку, командування АТО зробило висновки, і ситуацій подібних до тих, в яку потрапила 79-та бригада та інші бойові підрозділи, більше не повторяться?

- Біда полягає не в командуванні, хоча з цим теж є проблеми. Річ в тім, що у нас армія мирного часу, без бойового досвіду. Поїздки на кілька місяців в Конго - це не те. У нас робота штабів - мирного часу, логістика - мирного часу. Досвіду проведення таких операцій не було взагалі. Завжди вклинюється людський фактор, були стратегічні помилки - це неминуче. Але, крім цього, там ще було боягузтво, зрадництво на середньому рівні.

Ось вам яскравий приклад із взяттям під контроль Саур-Могили. Так ось, її взяли під контроль десантники - вони були на вершині, встановили прапор, пофотографувались. Вони чекали підкріплення від механізованої бригади. Але та чи то промахнулася, то чи переплутала дорогу, чи то ніч була темною... Загалом, десантники відійшли - вони ж свою роботу виконали, а механізована бригада вийшла зовсім в іншій точці - у 30 км від заданої. Вранці сепаратисти дивляться: опа, Саур-Могила знову порожня, знову можна захопити... Командир підрозділу, який йшов на дану точку, вимкнув мобільний телефон і був 4 години без зв'язку. Так, його віддали під трибунал, але від цього нікому не легше.

І на наступний день 3-й полк спецназу змушений був знову лізти на ту висоту, знову втрачати там людей. Таких прикладів багато.

- Ходять чутки, що кількість загиблих приховують від широкого загалу, ви як думаєте?

- Думаю, що ні. Так, є бійці, які числяться зниклими без вісті. І до тих пір, поки не буде встановлена їх доля, вважати загиблими їх не можна. Вони можуть бути в полоні, в госпіталі. Але в цілому ніхто не приховує кількість полеглих бійців.

- Ви повідомили, що закуповуєте зимову форму для армії. Всі відразу подумали, що кінця АТО не видно.

- Так, я дійсно замовив зимову форму. Але мене не дуже вірно зрозуміли. Я це зробив не через впевненість, що війна вестиметься і в холодну пору року. А з тієї причини, що у наших солдатів немає зимової екіпіровки. Навіть якщо, дасть Бог, все закінчиться завтра, ми ж не скажемо: «Дорога армія, всім спасибі, всі вільні». Армія в нашій країні повинна бути, причому сильна, належним чином підготовлена й екіпірована, а тому в будь-якому випадку форма необхідна: і зимова, і літня.

- А щодо якості форми, ви якось писали, що вона не завжди відповідає потребам.

- Літню ми вже місяців три закуповуємо ношену, британську, бавовняну. Потрібна вона не для краси, а щоб зберегти життя і здоров'я. Бачили у мене в Facebook фото Сергія, бійця 79-ї бригади, у якого 75% поверхні тіла обпечено? Це через те, що був він у так званому камуфляжі забарвлення «дубок», де більше синтетики, ніж бавовни. Форма не просто загорілася, вона розплавилася, і віддерти її нічим не можна було: скільки горіла вона, стільки горів і хлопець. А ті хто був в британському секонді, не постраждали, якщо одяг і задимівся, то загасили, і все. Але проблема в тому, що форми цієї беушної замало.

- Ви є ініціатором створення суперелітного батальйону «Фенікс» на базі миколаївської 79-ї бригади? В чому його особливість?

- Так, є рішення про створення цього батальйону. Командиром буде теж добре відомий миколаївцям майор Семен Колейнік, який взяв на себе сміливість прийняти рішення про виведення поранених та контужених із зони оточення.

Унікальність батальйону полягає в тому, що він, за домовленістю з Міністерством оборони, буде оснащений найсучаснішою технікою, засобами зв'язку, формою, взуттям, засобами маскування, тепловізорами і всім іншим. Усе буде на найвищому рівні і ми в цьому будемо допомагати, бо у нас це поки виходить швидше і краще, ніж у Міноборони. «Фенікс» буде найкраще екіпірованим підрозділом в армії України. Вже знайдено надувні модульні взводні намети, нові автомобілі, які будуть використовуватися замість УАЗів та багато чого іншого. Зараз шукаємо нормальні засоби зв'язку, комп'ютери, супутникові системи. Вже повним ходом триває і набір до батальйону - терміни дуже стислі. Тут служитимуть найкращі наші хлопці. Бажаючі є, і багато.

Хто ці люди? Слюсарі та науковці, кілька людей без визначеного місця проживання, один професор, багато студентів, відставний полковник спецназу і ще три десятки спеціальностей. Про те, що бригаду «довбали» з усіх видів важкого озброєння - знали всі. І про те, що там постійно гинуть хлопці - теж знають усі. Але вони все одно прийшли. Ми нервували в першу добу набору, переживали, що люди не прийдуть, злякаються. Як же ми помилялися!

Так, я знаю - вони ще не нюхали пороху. Багато хто з них не пройде відбір на полігоні. Вони недосвідчені й ненавчені. Але вони прийшли самі, по своїй волі, з бажанням захистити країну.

- Ви теж поповните їх ряди?

- Ні, бійцем батальйону я не буду. Я вважаю, що більше користі принесу і батальйону, і бригаді, і всім іншим, займаючись тим, чим зараз, а не сидячи в окопі на передовій.