Доню, ти дуже хотіла в Європу?

Доця, ти так хотіла в Європу, що спаскудила всі надбання, що віками накопичували наші пращури.

Я розумію, що ти дівчинка приваблива, з роботящими руками та природною кмітливістю, з неабияким приданим: землею, природою, ланами та лісами, озерами та ріками, природними копалинами, якими так щедро  наділила нас матінка Земля. І раніше ти дуже добре розуміла, що ми й так живемо в Європі, в самому її центрі, найгарнішому куточку світу.

Але як сталося, що ти втратила цнотливість, обережність та повелася на нікчемну бутафорію західних залицяльників?

Скакати на майдані, вигукувати якийсь непотріб, навіщо це було тобі потрібно?

Який сенс гнати за собою у Європу усю прірву народу, який пишається своїм життям на Батьківщині, своїми вірними друзями, з якими загартувався у спільних злиднях?

Якщо тобі твій залицяльник затьмарив очі так, що ти вже навіть не бачиш і не чуєш ані батька, ані неньки, то хто ж заперечує – хай він тебе забере до себе, забезпечить тобі рівень життя по своїх «європейських стандартах», покаже нам свою неупередженість і любов до тебе, а не до твого приданого.

Пройде якийсь час – все буде гаразд, тоді вже й шлюбний контракт можна буде скласти, щоб усе було по – людськи, а не так, наче після бурхливої ночі.

А то зараз ти назапрошувала залицяльників, які стали хазяйнувати у нас, начебто у себе вдома, не маючи ніякого уявлення про шану до господарів, до їх добробуту.

         Лишенько, і до управління усіма нашими статками поставила своїх запроданців, що лижуть чоботи та сідниці твоїм залицяльникам, - мабуть не задарма.

Ці залицяльники, боюсь, зазіхають не на тебе ( бо від тебе вони вже взяли все, що могли), а на наше родинне майно, що накопичувалось віками дбайливими руками та розумом наших дідусів та бабусь.

Серед цих залицяльників, доню, немає жодної людини, яка б могла стати поважним супутником твого життя, яка б примножила наше спільне добро, зростила гарних синів та дівчат нашого краю.

Немає нашої з батьком згоди на такі пустощі, що приводять до зубожіння  всього нашого народу, виснаження нашої землі, запаморочення свідомості.

Доню, ти дуже хотіла в Європу?  

Ти вже дівчинка зовсім доросла, зі своїм, надбаним за 23 роки незалежності розумом. Перед тобою всі двері відкриті, на всі чотири сторони, та й залицяльників у тебе  - море.

Я ж не заперечую, біжи, лети, стрибай у свою Європу. Випробовуй себе, навчайся, набирайся досвіду, розуму.

Друзів своїх і вчителів теж з собою забирай. І двері за собою не забудь щільно зачинити, щоб не протягувало звідти смородом.

А я тут собі потихеньку почну прибирати все, що ти накоїла, зруйнувала.

Друзів у мене багато, та й я сама ще не дуже стара – руки роботящі, розум тверезий, очі всевидящі. В нагоді мені стане й наша родова материнська любов та енергія, що панують світом

Є велике бажання бути гарною матір’ю для своїх дітей та онуків, які у всіх незгодах залишаться зі мною і не будуть скакати на попелищі з різними дурними прислів’ями.

Твоя ненька Україна.