Турчинов...

Воістину безцінний досвід політичної боротьби Турчинов уміло конвертує в посади, вплив і матеріальне положення. Давно відмічено: коли Ю.Тімошенко «сидить», ставки А.Турчинова різко зростають. Але представити Турчинова політиком самостійним — неможливо. При цьому політичне лавірування і виживання в українському польоті-паноптикумі давно перетворилося на самоціль.

ДОВІДКА. Олександр Валентинович Турчинов народився 31 березня 1964 року в місті Дніпропетровську. Закінчивши школу, А.Турчинов працював вальцівником на комбінаті «Криворіжсталь». Поступив на технологічний факультет Дніпропетровського металургійного інституту (закінчив з відмінністю в 1986 році). 1987-1990рр. — секретар райкому комсомолу, завідувачкам відділу агітації і пропаганди Дніпропетровського обкому комсомолу. За повідомленнями ЗМІ, в 1989 році А.Турічнов подав підтримку початківцеві предпрінімателюЮлії Тимошенко в створенні молодіжного центру «Термінал» під егідою Дніпропетровського обласного комітету ЛКСМУ, в якому вона обійняла посаду комерційного директора.

1990р. — головний редактор «уна-прес АПН», українського відділення російського інформаційного агентства «ІМА-прес» (видання книг і періодики).

1991р. — директор Інституту міжнародних зв'язків, економіки, політики і права.

1992-1993рр. — голова комітету з роздержавлення і демонополізації виробництва Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

1993р. — радник по економічних питаннях Прем'єр-міністра Леоніда Кучми (знайомі ще з часів керівництва останнім заводом«Південмаш», Дніпропетровськ) по питаннях макроекономіки. Віце-президент Українського союзу промисловців і підприємців (УСПП).

Після відставки (вересень 1993р.) Л.Кучми з поста глави уряду обійняв посаду генерального директора Інституту економічних реформ, завідувача лабораторією дослідження тіньової економіки Інституту Росії НАН України.

1994р. — створив Всеукраїнське об'єднання «Громада», яка згодом стала партією Павла Лазаренко, одіозного прем'єр-міністра часів президентства Л.Кучми (П.Лазаренко прийшов в неї і очолив в 1997 році). У «Громаду» вступила і Юлія Тимошенко, у той час — один з керівників корпорації «Єдині енергетичні системи України» (ЕЕСУ), що поставляла російський природний газ.

1998р. — народний депутат (також ставав депутатом в 2002 і 2006 рр.). Прошел до парламенту за списком «Громади»; у Верховній Раді очолював Комітет з питань бюджету. Ініціював проведення бюджетної реформи, перерозподіл державних коштів на користь місцевої самоврядності, системи охорони здоров'я, освітньої і вуглевидобувної галузей. Автор програми детінізації економіки України.

1999 рік, липень: після розладу стосунків з П.Лазаренко створив Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» (новий політпроєкт А.Турчинова і Ю.Тімошенко очолила остання).

Поважно: незабаром Ю.Тімошенко стала віце-прем'єром по питаннях паливно-енергетичного комплексу в уряді Віктора Ющенка; «Батьківщину» фактично очолив А.Турчинов.

Опозиційна діяльність. У січні 2001-х Ю.Тімошенко відправляють у відставку, а потім заарештовують. Починається жорстке протистояння з Л.Кучмой (як у парламенті у складі фракції Блоку Юлії Тимошенко, так і на вулицях українських міст: акції «Україна без Кучми» і «Повстань, Україно!», створення Форуму національного порятунку — аж до «помаранчевої революції» 2005-2005.).

2005р. — очолив Службу безпеці України (СБУ). Зробив спробу реформувати СБУ, створивши на її базі дві структури з одним підпорядкуванням — національну розвідку і національне бюро розслідувань. У ведення національного бюро розслідувань планувалося передати контррозвідку і всі питання, що зачіпають державну безпеку. 

Про себе. «Я відношуся до тієї категорії людей, які не звертаються до лікарки до тих пір, поки їх не внесуть до лікарні». (proua, 20 жовтня 2006 р.). «Я волонтер, який пішов в політику, оскільки не бачив можливості розвитку української науки без серйозних політичних змін, і, повірте, мене менше всього цікавить кар'єра чиновника. І більш того — я євангелістський християнин, баптист, я проповідую в церкві, ідля мене пасторське служіння було б цікавішим, ніж робота на посаді прем'єр-міністра», — говорить він («Факти», 2 лютого 2004 р.).

Про українську владу: «Я думаю, що кожного громадянина, якого не запитаєш: «Який епітет ви готові підготувати для влади, щоб її охарактеризувати?», він скаже: «Злочинна». (Радіо Свобода», 8 липня 2004р.).

Про настрої в українському суспільстві. «Я не знаю солдатів, які готові вмирати за вкрадених Кучмою і Януковічем гроша». («Українська правда», 30 листопада 2004 р.).

 Про кадри в силових відомствах. «Я вважаю, що силовиками потрібно ставити саме тих людей, які на собі відчули, наскільки це хворобливо, коли через тебе переступає силова машина». («Столичні новини», 18 січня 2005 р.).

Про настрої в українському суспільстві. «Я не знаю солдатів, які готові вмирати за вкрадених Кучмою і Януковічем гроша». («Українська правда», 30 листопада 2004 р.). Про кадри в силових відомствах. «Я вважаю, що силовиками потрібно ставити саме тих людей, які на собі відчули, наскільки це хворобливо, коли через тебе переступає силова машина». («Столичні новини», 18 січня 2005 р.).

Союз глибоко порочних людей, готових зрадити найближчих союзників і брататися з вчорашніми ворогами, коштував Україні дорого.