<<Я сумний,але оптиміст>>

v

«Я сумний, але оптиміст»
Решение приехать на Майдан после событий
22 января Андрей принял за полчаса//
Фото автора

Кандидат филологических наук Андрей САВЕНЕЦ разговаривает с заметным польским акцентом: уроженец Житомирщины, он уже 12 лет живет в Польше. Работает в Люблинском католическом университете, переводит тексты: в совершенстве знает украинский, русский, английский и польский. В прошлый четверг мой собеседник приехал с супругой на Майдан: европеец, он не может спокойно смотреть, в какую пропасть катится его Родина.

Сфотографировавшись на память на фоне застилаемых густым черным дымом баррикад (редкий, наверное, человек, находящийся в эти дни в центре Киева, не сделает подобную фотографию — это ж какая память, почти что на войне), мы пошли искать место для беседы. Стрелять, конечно, никто не стрелял, и свето-шумовые гранаты не рвались, но ритмичный «казацкий» барабанный бой (в качестве инструмента используются металлические бочки) разговаривать немного мешал.

Предложил было зайти к коллегам в УНИАН — там на первом этаже в вестибюле удобные диванчики. По крайней мере были. Но информагентство крепко держало оборону, вывесив табличку «Закрыто» и вообще делая вид, что внутри давно никого нет — мол, все ушли на фронт. Как минимум — информационный.

Пошли в ставшее уже культовым на Крещатике заведение «Два гуся». Туда заходят не только перекусить, но и просто пообщаться в тепле (как мы, например) или — в нормальный туалет. Администрация ресторана не против. Еще бы — известная поговорка «месяц год кормит» тут вполне применима.

— Андрей, протестные события длятся уже ровно два месяца. Что ты думал о них в самом начале, почему решил принять в них участие именно сейчас?

— Через два дні пiсля початку подiй я брав участь у Вроцлаві у презентації «Рапорту про стан культури і неурядових організацій в Україні». Першого грудня вернувся до Любліна взяти участь у люблінському Євромайдані — ініціативi студентів з України і їхніх польських колег, які вийшли на підтримку київського мирного Майдану. Це було висловлення певної громадянської позиції. Весь цей час ми підтримували як могли на відстані те, що відбувалося.

— Это была просто моральная поддержка или нечто большее — сбор теплых вещей, к примеру?

— Так, збiр речей вже було організовано. У тому самому Любліні є різні групи людей, скажімо так, зацікавлені польсько-українською співпрацею чи порозумінням, є суто польські організації, які надають підтримку Україні, є організації поляків — вихідців з українських земель, чи місцевих українців. Я хочу сказати, що цих ініціатив стільки, що всі навіть важко відстежити...

Після подій 16—19 січня, а особливо 22-го, ми вирішили приїхати сюди. Всією сім'єю приїхали. Спочатку дітей у бабці залишили, а потiм — у Київ. Живемо у знайомих.

— Чем вы занимаетесь на Майдане, когда приезжаете и уезжаете?

— Нічого особливого, це не прив'язано до якогось одного місця. Там, де треба щось допомогти, то допомагаю. Десь бруківку носимо, десь дрова, покришки... По ситуації орієнтуємося, де треба щось допомогти. Приїжджаємо на 13—14 годин. Вчора ми поїхали десь так, щоб на метро можна було потрапити, бо квартира розташована не в центрі, треба діставатися далеко.

— То, что ты думал о Майдане, и то, как все оказалось на самом деле, сильно отличается?

— Я слідкував за тими джерелами, які я вважаю достовірними, і те, що я знав із них, абсолютно відповідає тому, що побачив на власні очі. У мене не було якогось дисонансу між картинкою і реальністю. Iнша справа — уявімо когось, хто отримує інформацію в інтернеті чи по телебаченню, і ця інформація критична, показує протест як виключно зібрання радикалів або мешканців західних регіонів чи безхатченків.

Якби людина, що цього наслухалася, потрапила півгодини тому на вул. Грушевського, вона б побачила жіночок середнього і старшого віку, інтелігентного вигляду — в шубках, у хутряних пальтах, — як вони самовіддано накидали бруківку в мішки, щоб дати це на першу барикаду. Тобто вони як мешканці Києва об'єднані спільним почуттям, обов'язком захисту себе як спільноти, себе як громади від якоїсь чужої сили. Людина, що могла це побачити без коментарів, просто цю картинку, — вона б це зрозуміла.

— В историческом плане, если сравнивать: на что похож киевский Майдан, вот это все, что мы видим кругом? На Запорожскую Сечь?

— Скоріше, на Вудсток (один из знаменитейших рок-фестивалей, прошедших 15—18 августа 1969 г. в штате Нью-Йорк, США. Событие посетило около 500 тыс. чел. — Авт.) — але так було спочатку. Зараз уже зовсім ні...

— Не страшно находиться здесь?

— Я не був тут 22-го числа... А зараз — ні.

— Что ты думаешь о сотрудниках «Беркута», о поддерживающих их молодых людях? У каждого ведь своя правда.

— Я думаю, вони не знають, за що борються і чого хочуть, не мають ідеї, громадянської свідомості. Не знають, хто вони. Через те можна зрозуміти, як ними маніпулюють, як їх використовують.

Не беруся відповісти на це питання як аналітик, як соціолог. Я сам тут тому, що мене переповнює почуття солідарності й відповідальності за те, що треба просто бути поруч з людьми, бути частиною певної сили. Треба щоб ті, хто стоїть з іншого боку барикад, бачили, щоб до них нарешті дійшло, що ця велика маса є народ, а не жменя «анархістів», «радикалів». Що це є громада, що це є спільнота.

— Майдан не будет продолжаться вечно. Сколько вы с женой планируете здесь находиться?

— Зараз ми з'їздимо провідати дітей, а потім знову будемо. Поки не буде задоволено вимог Майдану. Я розумію, що всього, може, не вдасться досягнути за кілька днів. Але що має відбутися найперше — мають бути усунуті кордони «Беркута» як певний символічний жест. Звичайно ж, відмінені законодавчі акти, прийняті 16 січня. Але це тільки вступ до важливіших вимог.

Скiльки будемо тут? Важко сказати. У нас плани можуть змінюватися в залежності від ситуації. Сьогодні вирішили навідати дітей, тому що мама не витримує і діти «розклеїлися». Раніше рішення приїхати сюди ми прийняли за півгодини. Зібралися, сіли в машину і поїхали... Не хочу займатися прогнозами, вибудовуванням алгоритмів. Ми мусимо бути більш еластичними.

У нас робота за кордоном, у дітей школа. Ми не можемо собі дозволити сидіти тут до літа, не можемо дозволити сидіти тут місяць. Але можемо приїхати ще на кілька днів. Якби тільки вони щось вирішили...

— Каким ты видишь будущее Украины? Раскол страны, федерализация?

— Не люблю ділити Україну, не хочу... Такі думки відчайдушні теж інколи приходять. Не знаю. Я сумний, але все-таки оптиміст.

Напряженная до предела ситуация в стране затрагивает абсолютно всех. В этом номере мы, вопреки традиции, большую часть блока «Держава» посвящаем освещению текущей политической ситуации и ее анализу.

Решили сменить телефон и хотите приобрести многофункциональный смартфон? Обратите внимание на лучший смартфон Huawei Ascend P1 про который больше информации вы сможете прочитать только на сайте http://moregadget.ru/1585_huawei-ascend-p1/. Узнавайте всё о предложенным смартфоне, его стоимость, отзывы и вы поймёте, что это именно то, что вам нужно. Удачной вам покупки!

Голосование
-278 : 8+
Уникальные
просмотры
1701

Андрей КУЗЬМИН