Шановні і дорогі співвітчизники!
Минулої півночі ми прощали Старий рік і вітали Новий. Ми, будучи фізично поряд, духом були далеко один від одного. Ми говорили, а в той самий час – не слухали одне одного. Ми всі робили те саме – зустрічали Новий рік, але духовно не були разом. Ми були роз'єднані.
Шановні і дорогі співвітчизники! Хоч би де ви зараз були, послухайте мене, голос вопіющого в пустині. Північний удар годинника вже пролунав. Ця хвилина вже не повернеться. Але це не суттєве.
Новий рік щойно почався і кожна дальша хвилина підхожа для того, щоб було так, як запрошую вас собі уявити, а саме: стоять дідусь і бабуся, батько і мати старшого чи молодшого покоління, та старші, молодші й наймолодші хлопці і дівчата, їхні діти.
Стоять представники одного народу, присутнього в усій Україні. А з ними Президент держави.
Усі готуються разом співати «Ще не вмерла України ні слава, ні воля». Але не будуть стояти струнко, а в колі, подавши одне одному руки. Заки почнуть співати, кожний гляне праворуч і ліворуч, щоб усвідомити собі, що стоїть у колі рідних братів і сестер. Заки відкриють уста до співу, скажуть: «Вітаю вас. Якщо я не послужив (чи не послужила) вам, якщо я скривдив (чи скривдила) вас, простіть мені». До всіх звертаються словами: сестро, брате…
Коли так спільно, щиро від серця заспіваємо гімн своєї рідної держави, майбутній рік засяє ясним світлом, що Боже дай!
Ваш співвітчизник і співбрат
+ Любомир
Комментарии
Комментарий удален модератором