О двуязычии

Перевод Google на русский - ниже.

-------------------------------------------------------

 

Боюся роздратувати націонал-патріотичну публіку, але мушу два слова сказати про двомовну Україну.

Найбільш активний, найбільш впливовий і найбільш принциповий сегмент суспільства – російськомовні. Вони розуміють Україну як природньо двомовну, тому через свою рідну мову наполегливо хочуть легалізувати себе у чужих і некомфортних українських реаліях. Російськомовні – сильніші, багатші і впливовіші. Відповідно, їхня мова - сильніша, грошовитіша, статусніша. Як на мене, російська мова перемогла. Вона не друга. Вона вже фактично перша. Це - мова влади, грошей, моди, престижу, відпочинку, гумору і молоді.

Ідем далі. Майже 40% населення ніколи (!!!) не бувала в іншому регіоні своєї країни. Це означає, що в Україні апріорі не існує дифузії цінностей, комунікації ідентичностей, експорту субрегіональних ментальностей. Кожен сидить у своєму болоті і через три стінки заочно повчає, як хто має жити. Нація не творить СПІЛЬНОСТЕЙ, всередині себе не спілкується, не контактує, не взаємозбагачується. Отак і живемо в єдиній соборній Україні, яка замість того, аби бути спільним домом різних людей із різними цінностями, перетворилася на ізолятор тимчасового утримання. Де україномовні демонструють ознаки слабкості та пластилінності. Щоб заробляти на 2 тисячі більше, ніж у Львові, безліч львівян мчать до столиці і залишають свою рідну мову в купе на Київському вокзалі. Титульна нація, йопересете!

А тепер гляньмо на мовну проблему очима російськомовного громадянина. Живе собі в Крыму или под Одессой людина, яка півжиття прожила в великій країні, де освоювали космос, безкоштовно давали квартири, за електроенергію брали 4 копійки, забезпечували санаторними путівками. Тепер вона живе в синьо-жовтій країні, де тризуб прибив людину до соціального дна. Людина отримала українську зарплату в сукупності з українськими цінами без судочинства і захищеності. Рідна мова такої людини - російська. Це мова дедушек и бабушек. Ця людина – задрочена Україною і виживанням в Україні. А тут ще підходить дитина і каже: «Слыш, пап! Нам стишок в школе задали наизусть. Гей, ведмедику, нумо гайда на велосипедику!». Сидить російськомовна людина, задрочена Україною по саме горло, і перед рідною дитиною виглядає дебілом, тому що не знає значення слів «нумо» і «гайда». Аби остаточно зненавидіти Україну, українську і українське, такій людині потрібна одна лишень крапля. А саме – щоб зі Львова до Криму полинув ультиматум: ти мусиш розмовляти українською, і твоя дитина також, бо живеш ти в Україні. Да пошли вы на три буквы со своей Украиной, потому что разве это жизнь? - вигукне ця людина.

Мораль така: україномовні українці мало що робили за 20 років, аби українська мова стала мовою влади, грошей, моди, престижу, успіху, відпочинку, гумору і молоді. А якщо так – то весь пафос на кшталт «титульна нація», «мусять знати, інакше чемодан і вокзал» - це сексуальні погрози 90-річного імпотента. Навіщо Колєсніченком виправдовувати свою власну безпорадність? Навіщо грати варята, якщо на дві тисячі більша зарплата перекриває рідну мову?
Сорі, заокругляюся. Пришло сообщение. Тисну кнопку "опубликовать".
https://www.facebook.com/ostap.drozdov/posts/481467371949160

 

-----------------------------------------------------------------------------------------------

Боюсь расстроить национал - патриотическую публику , но должен два слова сказать о двуязычной Украине.

Наиболее активный, наиболее влиятельный и самый принципиальный сегмент общества - русскоязычные. Они понимают Украину как естественно двуязычную, поэтому через свой ​​родной язык настойчиво хотят легализовать себя в чужих и некомфортных украинских реалиях. Русскоязычные - сильнее , богаче и влиятельнее. Соответственно, их язык - сильнее, денежнее, статуснее . Как по мне, русский язык победил. Он не второй. Он уже фактически первый . Это - язык власти, денег, моды, престижа, отдыха, юмора и молодежи.

Идем дальше. Почти 40 % населения никогда (!) не бывало в другом регионе своей страны . Это означает, что в Украине априори не существует диффузии ценностей, коммуникации идентичностей, экспорта субрегиональных ментальностей.

Каждый сидит в своем болоте и через три стенки заочно поучает, как кто должен жить. Нация не создает общности, внутри себя не общается, не контактирует, не взаимообогащается. Так и живем в единой соборной Украине, которая вместо того, чтобы быть общим домом разных людей с разными ценностями, превратилась в изолятор временного содержания. Где украиноязычные демонстрируют признаки слабости и пластилинности. Чтобы зарабатывать на 2000 больше, чем во Львове, множество львовян мчатся в столицу и оставляют свой ​​родной язык в купе на Киевском вокзале. Титульная нация, йопересете !

А теперь посмотрим на языковую проблему глазами русскоязычного гражданина. Живет себе в Крыму или под Одессой человек, полжизни проживший в большой стране, где осваивали космос, бесплатно давали квартиры, за электроэнергию брали 4 копейки, обеспечивали санаторными путевками. Теперь он живет в сине - желтой стране, где трезубец пригвоздил человека к социальному дну. Человек получил украинский зарплату в совокупности с украинским ценам без судопроизводства и защищенности. Родной язык такого человека - русский. Это язык дедушек и бабушек. Этот человек - задрочен Украиной и выживанием в Украине . А тут еще подходит ребенок и говорит : « Слышь, пап ! Нам стишок в школе задали наизусть. Гей, ведмедику, нумо гайда на велосипедику!» . Сидит русскоязычный человек , задроченный Украиной по горло, и перед родным ребенком выглядит дебилом, потому что не знает значения слов «нумо» и «гайда». Чтобы окончательно возненавидеть Украину, украинский язык и все украинское, такому человеку нужна одна только капля. А именно - чтобы из Львова в Крым полетел ультиматум: ты должен говорить на украинском, и твой ребенок также, потому что живешь ты в Украине . Да пошли вы на три буквы со своей Украиной, потому что разве это жизнь ? - Воскликнет этот человек.

Мораль такова : украиноязычные украинского мало что делали 20 лет, чтобы украинский язык стал языком власти, денег, моды, престижа, успеха, отдыха, юмора и молодежи. А если так - то весь пафос вроде «титульная нация», «должны знать , иначе чемодан и вокзал» - это сексуальные угрозы 90 -летнего импотента . Зачем Колесниченко оправдывать свою собственную беспомощность? Зачем играть варяга, если на две тысячи больше зарплата перекрывает родной язык?
Сори, закругляюсь. Пришло сообщение. Жму кнопку " опубликовать" .