Програміст: один або в колективі?

Колектив програмістів - особлива інтелектуальна середа. У ній панує постійний творчий процес.
Більшість колег - захоплені роботою люди. Вони готові лізти в непрохідні джунглі системних налаштувань, впиватися оригінальністю створених програм і завжди не проти поділитися своїм досвідом з ближнім або дальнім - це в залежності від обставин.
Так, що там «проти»! Деколи їх буквально розпирає від надлишку знань! Якась частина знаходить реалізацію у виробництві. А якщо знань і вміння більше? В Інтернеті не рідкісна річ - аматорські сайти, де просунуті аси із задоволенням діляться досвідом та пропонують власні розробки, причому зовсім безкоштовно. Для них головне - утвердитися, і, насамперед, у власних очах.
Пам'ятаю, як сам, випередивши всіх в освоєнні складної графічної системи об'ємного моделювання, я «отлавливал» співробітниць і влаштовував їм годинні заняття. До речі, всі охоче погоджувалися. Начальство, скориставшись цим, спорядив мене на викладання в інших відділах. Мене прийняли на ура, і я перебував на вершині блаженства. Завершення занять вилилося в своєрідний тріумф. Мене дякували, говорили, що тепер все зрозуміло, і такі роботи будуть проводитися в новій системі.
Але не все виявилося так ідеально. Я вже говорив, що випередив події. Через півроку було курси, що я і сам відвідував. Але навіть після курсів не весь охоплений ними народ спокійно видавав продукцію. Скаржилися на брак досвіду, відсутність фахівців поруч. У результаті через кілька місяців з'явився вчитель з сусіднього підприємства. , gif анимации про любовь , Природно, за лекції йому додатково платили. Ось і демонстрація твердження, що ініціатива карається. Чим же був покараний я? Так, власне, нічим, окрім не додатково виділених грошей. А задоволення я отримав, і чимала. Але не хочу принижувати здібності своїх колишніх учнів.
Швидкість осягнення інформації у кожного різна. Та й практика в новій системі була не постійна. Часто були потрібні доопрацювання моделей у старій системі, і люди відволікалися. І не себе я вихваляю за захопленість і безкорисливість.
Мова не про це. Мова - про колективі, де кожен у всіх на виду. Навколишні знають твій фронт робіт, твої можливості і навіть деколи стиль мислення. Такі тонкощі ззовні не видно. Тому при матеріальної оцінкою роботи чужого колективу часто бувають перекоси. Зайво метушиться, постійно відблиски перед очима працівник може виявитися володарем високої премії, а спокійна, не видна нікому дівчина, яка несе основне навантаження, залишиться без неї.
Краще надати ділити гроші начальнику чужого відділу або його заступнику, ніж намагатися зробити це за них. У мене самого був такий випадок. Керівник суміжній групи перебував у відпустці, а я заміщав начальника бюро, що виїхав у відрядження. Всі роблячи швидко, я також блискавично сам пронормировал осиротілу групу. Допустив я всього лише одну помилку. Жінка, зазвичай не хватальна зірок з неба, в тому місяці проявила незвичайну працездатність і фактично витягла групу з прориву. А я про це не знав і поставив їй показники, як звичайно. Скажу відразу, що мене встигли виправити. Начальник вчасно повернувся. Адже це відбулося фактично в одному колективі, а що говорити, якщо вас заохочує зовсім не відноситься до вашого відділу людина!
Отже, в середовищі програмістів рівень окремого працівника відразу видно. Навіть якщо він сам не заявляє про себе словами, його рано чи пізно оцінять. Колектив здатний і постояти за себе перед іншими службами. Звичайно, багато залежить від його керівника, але йому допоможуть його найближчі соратники. З собі подібними працювати добре і спокійно.

На жаль, як і в будь-якому колективі, бувають антипатії, професійна конкуренція (іноді не дуже здорова) і складні взаємини із начальником. І це незважаючи на високий духовний та інтелектуальний рівень середовища. Хочеться крикнути, що це не у нас, що програмісти - народ особливий, але… Одного разу був свідком звільнення відразу двох співробітниць, коли третю призначили заступником. А на цю посаду кілька років сподівалася інша і вирішила звільнитися в знак протесту. Конфлікт був подібний до вибуху. Стався скандал з аж ніяк не програмними термінами. Були застосовані і сльози, і перехід на особистості. Начальник просто не встиг запобігти виверження. А чоловіки скромно мовчали, зосереджено уткнувшись у свої екрани.
Зовсім інша справа, коли програміст на фірмі один. Начальник не чіпляється до дрібниць, не стримує у розвитку, глибин твоєї роботи ніхто не знає, бачать тільки результати. Але очевидні результати тут потрібні постійно. Їх беруть із захопленням, незалежно від того, скільки сил на них витрачено. Одна зі співробітниць, що вважалася слабкою в нашому відділі, одного разу перевелася до іншого, де терміново потрібний хоч один програміст. Її кваліфікації цілком вистачило, щоб здобути прихильність шефа і задовольнити всіх користувачів. Нею були задоволені, і дуже задоволеною стала вона, відчувши себе сильною ланкою.
Але робота поодинці має свої підводні камені, а деколи навіть рифи. Я і раніше вже говорив, що легка і швидка коректура програми може сприйматися неспеціалістами як рішення глобального питання, а завдання, яка виглядає не в міру простий, вимагати двох-трьох місяців роботи. Останнє часто дуже важко зрозуміти оточуючим, як ні пояснюй. Хоча поступово йде зближення замовників і програмістів. Комп'ютерний світ настає і захоплює всіх. Проблема стає загальною. Але рифи залишаються.
Особливо цікаво положення комп ’ ютерника на приватній фірмі, де він повинен забезпечити працездатність всієї техніки і програм. Якщо занадто багато збоїв, все валиться, не вистачає дня, то виникає думка, що людина не справляється, і рідко роблять висновки, що одного програміста мало. Якщо ж фахівець спритний і встигає запобігти проблеми в зародку, а іноді навіть передбачати їх - у деяких може скластися думка, навіщо він тут взагалі потрібен? Адже все і так працює. Можна заощадити штатну одиницю!
Особисто я, як то опинившись в таких умовах, почав не на жарт турбуватися, коли два тижні мої сорок комп'ютерів дуже старанно поводилися, а я неспішно прогулювався по Інтернету, очікуючи черговий аварії. Але їх не було! Я навіть почав відчувати косі погляди співробітників (швидше за все, я їх сам вигадав). Нарешті, на третій тиждень «завалилося» відразу дві системи, і я відчув себе потрібною людиною. Марення, та й годі! Правда? Але, на жаль, з цим маячнею доводиться рахуватися. Пояснити одиночці, що все працює завдяки своїм попереднім старанням, буває важко. У навколишніх немає знань, щоб правильно оцінити роботу одинаки, а останній деколи важко оцінити сам себе. Немає аналогу.
У колективі - все наочно: ти трохи швидше орієнтований, ніж Іван Васильович, але Михайло Юрійович тобі дасть фору. А тут - порівняти ні з ким! І виходять на передній план зовсім не программисткие навички, а вміння поставити себе, вигідно представити свою роботу і при разі домогтися підвищення заробітку. Не завжди нашому братові це до душі. У колективі простіше: за тебе спрацює твоя праця, який багатьом близький і зрозумілий.
А тут ця праця, як чорний ящик. Але зате ящик один! І ніхто в нього лізти не буде. Радити і направляти теж. Але і рятувати не подумають…
Текст: Ігор Корсар