Признание библиотеке

Олег ЗОЇН

Признання бібліотеці

В моєму шалопленому житті бібліотеки мали чималу вагу. Бо в давні часи мого зростання не було ні телебачення, ні Інтернету, ні комп’ютерів абож хоча б сотових телефонів…
Моє довоєнне та воєнне дитинство пройшло в Запоріжжі на вулиці Кошевій на Слободці за Малим Базаром, десь в районі нинішньої вулиці Українской. Там у маленьких кімнатах у різних господарів ми з мамою мешкали і 5 перших післявоєнних років. Та це десь восени 1943-го мати одержала комунальну кімнатку в б. 7 по вул. Базарній (тоді вже знову – після війни – Анголенко, але ніхто її ще так не називав), на розі вул. Артема.
Кремезний будинок з червоної цегли, в якому за царьских часів була аптека Ріхтера,  зберігся до сьогодення.
В той же  час  мене перевели з чоловічої школи № 6 до змішаної школи № 8 на розі Анголенка та Артема, в будівлі колишньої синагоги…
Таким чином, восени 1948 я став читачем Запорізької міської бібліотеки.
Бібліотека тоді була в невеликому цегляному старовинному будинку на розі вулиці Лєппіка та Артема напроти лікеро-горілчаного заводу. Будинок, здається,  був одноповерховий, як і більшість будинків Старої частини міста. Під час визволення міста восени 43-го будинок бібліотеки  чи спалено, чи розтріщено вибухом. Мабуть, трапилося останнє, бо книжки, розказували, були розкидані по вулиці на бруківці. Казали, що багато книжок було тоді розкрадено на розтопку, адже такі були тоді люди. Мабуть, і зараз таких грамотних чимало.
Те, що при німцях бібліотека працювала, бо її, звичайно, в евакуацію не взяли, все ж таки дозволило зберігти основні фонди, незважаючи на те, що багато було розкрадено.   
Умовою запису до бібліотеки було подарувати їй одну чи декілька книжок. Яку книжку приніс я, вже не згадати. Можливо, то був важкий однотомник Лєрмонтова, якого я читав кожен раз, коли хворів та не ходив іноді до школи, бо потім він кудись зник з етажерки…
Отож, коли я почав частенько навідуватися до бібліотеки, то невдовзі второпав, що додому мало чого можу взяти. Я на той час вже багато чого почитав і мав якісь нестандартні інтереси.
Літом 44 и 45 років мені пощастило – маму зі мною запросили на чай в сім’ю  її співробітниці Ніни Григоровни Пархоменко, що мешкала на розі вул. Грязнова та Гоголя. В них був привітний цегельний будинок з чималим садом, що було в ті часи вже винятком. В цій сім’ї була солідна бібліотека. Шість засклених шаф і багато чого на горіщі – підшивки журналів та газет 1928-40-го років "Мир приключений", "Вокруг света", "Всемирный следопыт", "Всемирный турист", "Техника – молодежи", "30 дней", "Знание – сила", "Земля и фабрика", не кажучи вже про "Мурзилку". У них були зібрання творів багатьох класиков та модних тоді письменників і поетів (хто пам’ятає сьогодні Джека Альтаузена або Михайла Зуєва-Ординьця?). Не дивно, що "Робінзон Крузо" став моєю улюбленою книжкою…
За одну зиму я проковтнув Жюля Верна, Уелса, Конан-Дойля, Зуєва-Ординьця, Олексія Толстого, спогади великих мандрівників Лівінгстона, Стенли, Амундсена, Пржевальского і т. і. Ці книжки та журнали швидко зробили з мене хлопця, що мріяв про подорожі в Африку і Антарктиду, або до інших планет, чи до зірок…
Тож, коли я записався до міської бібліотеки, то вже бажав чогось більш “дорослого”.

Такі речі додому не видавали, так що треба було “ковтати” в читальному залі. Я став сумлінним читачем творів Ціолковського, Цандера, Кондратюка, різноманітних журналів, що їх одержувала бібліотека. А який був привітний персонал, як сумлінно і тактично виконував навіть екстравагантні хлопчачі запити!..
Добре пам’ятаю невеличкий затишний читальний зал. Три чи чотири вікна виходили на вул. Лєппіка, в ньому було не більш 6-8 читацьких столів. На стінах майже під стелею висіли портрети видатних письменників та вчених. Звичайно, були і Маркс-Лєнін-Сталін. Якось вміщувалися і видатні висловлювання під портретами. З цитат пам’ятаю одну – Маркса. На диво, була вона німецькою мовою. Я вивчив її назавжди. Ось вона. “Eine fremde Sprache ist die Waffe im Kampf fur Leben”… Я згадував її не раз в житті…
Коли почав писати ці рядки, одного разу, розмовляючи через Скайп зі своїм однокласником  Леонідом Пінзуром, що зараз мешкає в Штатах в Сан-Рафаелі, повідав йому, що маю стосунки з бібліотекою Горького в Запоріжжі. Він дуже зрадів і почав теж згадувати, що частенько навідувався в бібліотеку на розі Артема та Леппіка. Леонід мешкав по Артема 3.
У них був великий двір з безліччю хибар. В одній з тих ще дореволюційних гнилих осель жив інвалід війни – страшнуватий дядько, весь побитий та контужений. Він мав відкриту форму туберкульозу і згасав. Був за освітою вчителем біології та хімії і взагалі розумною людиною. Сил у нього ходити до бібліотеки вже не було. Тож він прохав Льоню, і той брав для нього багато літератури з біології, хімії та природознавства. Звичайно, й сам ті книжки прочитував. На це звернули увагу бібліотекарі, а через деякий час про Льоню обласна газета надрукувала матеріал, в якому розповіла про кміливого хлопчика та напророкувала йому вчительське майбутнє.
Так і вийшло насправді. Леонід став вчителем, більш 30 років учителював у Мелітополі, де вважався відомим фахівцем та організатором освіти… Якщо у Вас буде бажання познайомитися з цією цікавою людиною, можете спілкуватися з ним через Інтернет. Ось його адреса: ilpinzur2002@yahoo.com – Леонид Владимирович Пинзур… От якби Ви умовили його написати хоча б коротенькі мемуари!..

Через якийсь час бібліотеку начебто розділили на областну та міську. Тоді, це вже в 52-53 р.р., а може, й наприкінці 50-х, я став їздити на Шостий виселок в бібліотеку, що була недалеко за міським комітетом КП(б)У біля парку “Металургів”… А потім я, дурень, назавжди покинув кохане Запоріжжя…

Взагалі, в моєму житті бібліотеки займають поважне місце. Довелося попрацьювати і в кращих московських бібліотеках, і навіть у Державній парламентській бібліотеці у Києві…
Але зараз бібліотекам треба хутко змінити облік та суть, треба перетворитися на інфотеки… Хоча і паперові книжки залишуться з читачами!..
В моїй особистій бібліотеці трохи більше 2.000 книжок, а в моїй електронній бібліотеці в компі – більш 30.000 книжок художньої, історичної та інших гуманітарних галузей літератури! І останні роки я читаю не більш десятка книжок на папері за рік, хоча за день проковтую сотні сторінок інформації в електронній формі…

З побажанням успіхів та доброго настрою! Ваш, Олег Зоїн 

14.03.2010 р.