«..І З СИРОМ ПИРОГИ»

Та нехай хоч яка собака скаже, що цей текст "канацка-бандєравскім" писаний..... 

(и попробует высмеять хоть одно слово)

З найдавніших часів традиційною українською стравою були пироги. Згадки про них ми 

знаходимо уже в давньоруських джерелах. Необхідною стравою на княжих бенкетах, 

монастирських трапезах був пиріг (пирогъ), який вважався кращим хлібом на святковому
столі. У реєстрі страв XII ст. знаходимо: «брашьно много и различно: тетер#, гоуси...
шемьлизи, пиро(го)ве» (І. І. Срезневський). А ось один з написів на стінах новгородського
Софіївського собору, датованих XII—XIII ст.: «поста(ви) кашоу по(ст)ави пироге тоу иди». У
цьому випадку пирогъ виступає уже в значенні ритуальної страви.
Русь здавна славилась своїми майстрами хлібопекарської справи. Поряд з описом
рецептів приготування багатьох хлібних виробів ми знаходимо в давніх пам’ятках згадки про
тих, хто виробляв хліб: хлібників, коровайників, калачників і серед них згадуються
«пирожьникы».
Як свідчать пам’ятки староукраїнської писемності, лексема пирогъ найчастіше
маркується за ознакою «святковий хліб», іноді з вказівкою на спосіб виготовлення, форму
або продукт: Пирогъ еле(й)ный хлhбъ (XVI ст., Зизаній «Лексис»), за лакомствомъ удавшися
до Вильни на сытъные пироги отбежи (1599, Антирисис); пирогъ, калачъ (XVII ст.,
Славинецький «Лексикон»); Елейный хлhбъ: Пирогъ в оливh смаженый (XVII ст., Беринда
«Лексикон»); Масличе(н) хлhбъ: Пирогъ, в маслі или олhю смажены (там же). Виходячи з
ознаки «святковий», слово пиріг у формі множини могло розширювати своє значення і
називати всі печені вироби, які готувалися до свята з борошна вищої якості.
Цілком природно, що, завдяки великій ролі в народному харчуванні, пиріг здавна
згадується у художній літературі. І. Котляревський в «Енеїді», наприклад, зображуючи
частування троянців латинянами, надає йому рис українського національного побуту,
зокрема в описі страв та напоїв: «Послів ввели к царю з пихою, Як водилося у Латин, Несли
подарки пред собою: Пиріг завдовжки із аршин».
Слово пиріг увійшло складовою частиною до безлічі приказок: тільки мазаний пиріжок
гарний; нема хліба — їж пироги; красна ріка берегами, а обід пирогами; з одної діжі і хліб і
пироги; свої сухарі кращі чужих пирогів; голодній кумі пироги на умі; у нелюбої куми
несмачні й пироги; слова маснії, а пироги піснії тощо.
Пироги — страва, дуже розповсюджена і в інших народів, особливо характерні вони для
російської кухні. Скажімо, в кулінарному довіднику «Словарь поваренный, приспешничий,
кандиторский и дистилляторский» (кінець XVIII ст.) по кількості поданих рецептів пироги
займають чи не перше місце. Це ж підтверджують інші давні кулінарні посібники, у яких
поряд з узвичаєними в нашому побуті назвами пиріг з яблуками, сиром, грибами, капустою
та ін. зустрічаємо «пирогъ со снетки», «пироги со яйцы да с перцем», «пироги з вязигою», а
також «пирогъ Гамбургскій» тощо.
Архаїчне, ритуальне значення пирога збереглося до наших днів у весільних обрядах,
де він є обов’язковим атрибутом частування. Народ, зберігаючи традиції, пов’язує сучасність
з минулим, яке лишається в предметах матеріальної культури, піснях і обрядах, творчо їх
переосмислюючи і пристосовуючи до умов часу. Напр.: «Свято сімейного пирога — так
назвали вечір багатодітних родин на трубопрокатному заводі імені Леніна» (Робітнича
газета).
Пироги (пиріжки) бувають печені та смажені в олії. А чи доводилось вам чути про варені
пироги? Згадаймо в «Інтермедіях» 1619 р.: «Та и пирогов ся наиш: в Горщику їх поваремо».
У сучасній українській мові лексема пиріг позначає печену страву з тіста з начинкою. Саме
ознака «з начинкою» лягла в основу давнього вживання слова пиріг у значенні «вареник».
Давнє значення слова пиріг «варена борошняна страва (з начинкою)» не зникло. Воно
зберігається у деяких південно-західних українських говорах, які протягом тривалого часу
зазнавали впливу польської мови, в якій і досі пирогами (pierogi) називаються як власне
пироги (печені та смажені), так і вареники.

Вперше слово вареник фіксується в «Енеїді» І. Котляревського (XVIII ст.): «І ласощі все
тільки їли: сластьони, коржики, стовпці, Варенички пшеничні, білі...». Щоправда, лексема
вареник зустрічається в письмових джерелах раніше, наприклад, в Торговій книзі (XVI ст.)
читаємо: «А вареникъ знати: хотя красенъ ино цhлое мhсто светить бhло, как і всякой
хрусталь» (І. І. Срезневський), однак ця староруська назва не має нічого спільного у своєму
походженні з назвою страви в українській мові. Походження назви вареник (страва)
пояснюється просто — вона утворена від дієслова «варити». Звідси зрозуміле переплутання
двох назв пиріг і вареник і тлумачення в давніх лексикографічних джерелах другої назви
першою: «Вареникъ. Пирожокъ съ сыромъ, вареный, а не печеный, который hдять горячій
съ масломъ и смhтаной» (XIX ст., Білецький-Носенко, 68); «Вареникъ — вареный пирожок,
сделанный из теста и начиняемый творогом, вишнями, клубникой, капустой, урдой»
(Афанасьев-Чужбинский, 24). Таке ж тлумачення подається і в Словарі Б. Грінченка. А в
Словнику М. Закревського зустрічаємо пояснення цього слова лексемою макарони (вареники
«род малоросских макаронов»). Усе це свідчить на користь того, що назва пиріг, окрім свого
основного значення («печена страва»), набула значення узагальненої (родової) назви для
певних борошняних виробів з начинкою. Зазначимо, що і назва пиріг (пирогъ), сягаючи
спільнослов’янської доби, також становить собою віддієслівне утворення, мотивоване
способом виготовлення реалії, яка ним позначена, — випікання на розпеченому вугіллі (псл.
*pyr- «вогонь, розпечене вугілля»). В російській мові вареник — запозичення з української
кулінарної термінології. В говорах (рязанських) російської мови словом вареник
позначається пиріг з варенням: назва мотивується одним з компонентів страви. Подібне
явище спостерігається і в деяких діалектах білоруської мови, пор.: Вяренік пекла з начынкаю
(блр. діал. вярэня «варення»).
Вареники — найбільш типова страва української національної кухні, одна з тих
небагатьох страв, які дійшли до нас з давнини, не зазнавши найменшого іноземного впливу.
Ось як описані вареники в художній літературі: «Коли не забредеш к Мірочнику бувало, У
його є і хліб, і сіль, і сало, Чи то в скоромний день — із маслом буханці, книші, вареники і
всякі лагомини» (Є. Гребінка); «...вогонь в печі Та на черені калачі, Як сонце яснее печуться,
Вареники із маслом труться» (С. Руданський); «Славний обід у тітки, простий: борщ з
сметаною, вареники з сиром до сметани, чи галушки» (М. Коцюбинський).
Вареники — незамінна страва на українському столі: «Розставляють на майдані столи з
білими мережаними скатертями, ставлять борщ, хліб, картоплю, молоко — кисле й солодке,
ставлять сметану, сир, вареники й товченики» (О. Довженко); «Під хатою стіл на передньому
плані. Макітра вареників. Борщ на столі» (Л. Первомайський).
Відображення того чи іншого слова в народній творчості — казках, приказках та прислів’ях
— залежить від давності його історичного існування в мові та від важливості і популярності
реалії, що ним позначається. Хоч слово вареник у порівнянні з назвою пиріг з’явилося в
українській мові пізніше, у приказках воно посіло чільне місце: були на масниці вареники, та в
піст на вербу повтікали; благодареники за вареники, каші не їв, борщу не бачив; сякі-такі
вареники, та все краще варяниць; рахувати сир-масло, то й вареників не їсти тощо. У деяких
приказках та прислів’ях слова вареник і пиріг вживаються як варіанти: постійте, вареники
(пироги), прийде на вас масниця!; вареники (пироги) доведуть, що і хліба не дадуть.
Отже, в народній кулінарії (особливо в святковому і обрядовому харчуванні) у порівнянні
з іншими елементами матеріальної культури значно триваліше зберігаються старі традиції,
що, зрештою, пов’язане з загальною культурою народу.
А тепер повернемося до заголовку. У відомій українській жартівливій пісні юнак,
звертаючись до дівчини, говорить:
Ой чула, чула, чула,
Ой чула, чула ти,
Що я тебе кохаю
І з сиром пироги.
Звичайно, і тут маються на увазі вареники