Войти в аккаунт
Хотите наслаждаться полной версией, а также получить неограниченный доступ ко всем материалам?

Рiдна Україна

Сообщество 97 участников
Заявка на добавление в друзья

Імена видатних людей у вулицях Львова (І. Стешенка - І. Труша)

2365 7 8

СТЕШЕНКА І. (поч.: вул. Соколина)
ЛАТВІЙСЬКА (част.) - 1957

  Іван Стешенко (1873, Полтава - 1918) – український письменник і літературознавець. Досліджував творчість Т. Шевченка, І. Котляревського, О. Стороженка.
Автор поетичних збірок «Хуторні сонети» (1899), «Степові мотиви» (1901). Брав участь у визвольних змаганнях українського народу 1918-20 років.
Похований у Києві на Байковому цвинтарі.

***

СТОРОЖЕНКА О. - 1946 (поч.: вул. братів Міхновських, 33)
РИЦАРСЬКА - 1898

  Олекса Стороженко (1805, с. Лисогори Чернігівської обл. - 1874) – український письменник, автор «Оповідань з селянського побуту малоросіян», двотомника «Українські оповідання» (1863), повісті «Марко проклятий» (1879), низки творів на історичну тематику.
Походив зі старовинного козацького роду Стороженків. Навчався у Харківському пансіоні для дворянських дітей (1821—1823), служив у війську (1824—1850), далі працював чиновником з особливих доручень при київському генерал-губернаторі. 1868 року оселився на хуторі Трішин коло Берестя і тут прожив останні роки життя, захоплюючися музикою, малюванням і скульптурою.
Сам Стороженко  не вважав себе письменником-професіоналом, не був активним учасником літературно-мистецького життя України й не претендував на всенародне визнання. Іван Франко справедливо підсумував його письменницьку долю так: «Без сумніву, талановитий оповідач і добре володіє українською мовою, але брак вищої освіти і життєві обставини не дозволили йому виробити настільки ідейного способу думання і настільки глибокого розуміння людського життя, щоб із талановитого анекдотиста він зробився дійсним художником.» Найбільший твір Олекси Стороженка «Марко Проклятий» Богдан Лепкий назвав його одним «із кращих козацьких патріотів».
Почав писати російською мовою, друкувався у 1850-х pp. у журналах «Северная пчела» і «Библиотека для чтения». Тут опубліковані «Рассказы из крестьянского быта малороссиян» (1858), роман-хроніка «Братья-близнецы» (1857) та інші.
З появою журнала «Основа» Стороженко почав писати українською мовою. 1863 видано двотомник його творів: «Українські оповідання». В основі значної частини оповідань — народні перекази, анекдоти, прислів'я. Змістом і стилем вони близькі до фольклору («Вчи лінивого не молотом, а голодом», «Межигорський дід», «Вуси», «Голка»). Друга група оповідань написана на основі етнографічних та історичних матеріалів («Матусине благословення», «Закоханий чорт», «Марко проклятий» тощо).

***

СТУДИНСЬКОГО К.(поч.: вул. В. Щурата)
Раніше вулиці не існувало.

  Кирило Студинський (1868, с. Кип’ячка Тернопільської обл. – 1941?) – український літературознавець, славіст, академік АН УРСР (з 1929 р.).
Закінчив філософський факультет Віденського університету. Випадкове знайомство з Б. Лепким вирішило долю останнього, який також почав відвідувати лекції у Віденському університеті.
Досліджував українсько-польські літературні зв’язки, давню історію української літератури, літературний рух у Галичині (творчість І. Франка, М. Шашкевича та ін.).
Кирило Студинський таємниче зник улітку 1941 року під час примусової евакуації зі Львова після початку радянсько-німецької війни.

***

СТУСА В. - 1991 (поч.: вул. Снопківська, 47 - вул. Героїв Крут)
ОСТРОВСЬКОГО - 1950, ПІВДЕННА - 1946***, КРАСУЧИНСЬКА (част. Снопківської) - 1932

  Василь Стус (1938, с. Рахнівка Вінницької обл. - 1985) – український поет і літературний критик, один із найяскравіших представників «шестидесятників», активний діяч українського опору 1960-70 років, член Гельсінської групи.
Закінчив філологічний факультет Донецького педінституту (1959), працював учителем. У 1963 році В. Стус вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР у Києві. Навчався у відділі теорії літератури.
Друкуватися В. Стус почав у 1959 році в «Літературній газеті”, а в 1963-1965 роках його поезії з`явилися на сторінках журналів «Дніпро» та «Зміна».
Василь Стус увійшов до осередку «шестидесятників» – покоління опозиційно налаштованих молодих митців, що здобували визнання своєю творчістю і не стояли осторонь громадсько-політичної діяльності. У 1965 році В. Стус узяв участь в акції протесту проти арештів української інтелігенції, до якого закликав Іван Дзюба на перегляді фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» у столичному кінотеатрі «Україна”. Стус був негайно виключений з аспірантури «за систематичне порушення норм поведінки аспірантів і співробітників наукових установ». З цього часу він активно включився в рух опору, підписував колективні та індивідуальні протести.
У січні 1972 року В. Стуса разом із Є. Сверстюком, І. Світличним, Іриною та Ігорем Калинцями заарештовано та засуджено до 5 років таборів суворого режиму та 3-х років заслання. Ув’язнення відбував у Мордовії, а заслання – в с. Матросовому на Колимі. Перебуваючи в ув’язненні, Стус не припиняв поетичної діяльності та акцій протесту. Проте його поетичні твори були вилучені кадебістами та знищені.
Повернувся до Києва Василь Стус у 1979 році. Цього ж року він стає активним членом У. Г. Г.
Період кінця 70-х - початку 80-х років характеризувався хвилею фабрикацій кримінальних справ проти колишніх політв’язнів із метою повернення їх назад до таборів. При цьому їм висувалися обвинувачення в найбрудніших кримінальних злочинах – від зберігання зброї та наркотиків до зґвалтування. Ця хвиля накрила собою багатьох правозахисників, у тім числі й Василя Стуса. Через вісім місяців після повернення із заслання, 14 травня 1980 року Стус був удруге заарештований і вдруге засуджений на 15 років – 10 років таборів і 5 років заслання. Ув’язнення відбував у спецтаборі в Пермській області.
 З листом на захист Василя Стуса до учасників Мадридської наради з перевірки виконання Гельсінської угоди наприкінці 1980 року звернувся академік А. Сахаров.
Проте повернутися з ув’язнення Стусові не судилося – 3 вересня 1985 року він помер у табірному карцері під час голодування. До того ж, далося взнаки слабке здоров’я, підірване на тяжких роботах у таборах і на засланні.
У листопаді 1989 року поета перепоховали на Байковому кладовищі в Києві.

***

СУЛИМИ І.*** (поч.: вул. Народна, 22)
ОБРОНИ ДВОРЦА - 1928

Іван Сулима (р. нар. невід - 1635) – запорізький гетьман (1628-1629, 1630-1635) родом із Чернігівщини.
Брав участь у походах проти Туреччини та Криму, за що папою Павлом V був нагороджений золотою медаллю.
На чолі загону козаків Сулима в 1635 році зруйнував збудовану поляками на Дніпрі фортецю Кодак, що мала стояти на перешкоді запорожцям.
Проте жменька реєстрової козацької старшини, прагнучи вислужитися перед поляками, видала Сулиму королівським властям, які засудили його до страти.

***

СУШКЕВИЧА К. (поч.: вул. А. Метлинського, 2)
ПРИКОРДОННИКІВ -1963, РЕЙКОВА - 1950, ҐОХБЕРҐЕРА - 1934, ТОРОВА - 1930

  Корнило Сушкевич (1840-1885) – галицький священнослужитель, громадсько-культурний діяч, один із засновників Товариства «Просвіта» й Товариства імені Шевченка.
Входив до складу комітету статуту «Просвіти», згодом був обраний до її виділу (керівного органу).

***

ТАНЯЧКЕВИЧА Д.(поч.: вул. Д. Карбишева, 4)
ВЕЛОСИПЕДНА - 1958

Данило Танячкевич (1842, с. Дідичів Львівської обл. - 1906) – український греко-католицький священик, громадсько-політичний діяч, публіцист, почесний член товариства «Просвіта», один із піонерів національно-визвольного руху в Галичині. Закінчив теологічний факультет Львівського університету.
У своїх публікаціях ставав на захист економічних, культурних і національних прав галицьких українців. Як священик і богослов, всупереч церковним заборонам займатися світськими справами та політикою, виступав у пресі. Це змушувало його друкуватися анонімно, під різноманітними псевдонімами (Будеволя, Грицько Будеволя, Дядько Данило, Невідомий з-поміж гурту, Обачний). Д. Танячкевич поклав багато сил для популяризації української літератури, став автором першої у Галичині статті про творчість Т. Шевченка, що поклало початок галицькому шевченкознавству.
В останні роки життя Д. Танячкевич особливо дбав про жіноцтво, створив «Товариство св. Ольги», виявляв занепокоєння заробітницькою еміграцією галичан, брав активну участь в антиалкогольній пропаганді. 1897 року був обраний депутатом австрійського парламенту.

***

ТЕЛІГИ ОЛЕНИ (поч.: вул. Генерала Д. Грицая, 19)
БІЛОМОРСЬКА - 1946, ВЕНҐЛІНЬСЬКІХ - 1934, ЗЕЛЕНА БІЧНА - 1929*

  Олена Теліга (1907, Петербург - 1942) – українська поетеса та публіцист, дочка відомого гідротехніка І. Шовгенєва, який у часи УНР був обраний міністром. Після падіння УНР родина Шовгенєвих емігрувала до Чехословаччини.
У роки навчання на історико-філологічному факультеті Українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова О. Теліга товаришувала з українською творчою молоддю «празької школи» – Є. Маланюком, О. Ольжичем та ін. У 1929-39 роках працювала в українській школі у Варшаві. Тут розпочала поетичну діяльність, друкувалася на сторінках львівського «Літературно-наукового вісника».
Після зустрічі з О. Ольжичем під його впливом та, насамперед, реального життя молода поетеса прилучилася до ідейних принципів національно-визвольного руху. З 1939 року О. Теліга – член ОУН; працювала в референтурі культури. В 1939-41 роках перебувала на чолі краківського мистецького товариства «Зарево», що мало на меті сприяти національному пробудженню українців Холмщини.
Початок Другої світової війни, воєнні страхіття, страждання народу спонукали О. Телігу стати до лав борців із фашизмом. Восени 1941 року переїхала в Україну, де розпочала роботу в рівненській «Волині», очолюваній У. Самчуком. Програмним віршем став «Поворот», надрукований на її шпальтах. Бажання служити своєму народові, боротися за його визволення привело 22 жовтня 1941 року О. Телігу до окупованого німцями Києва. Тут вона створила й очолила Спілку Українських Письменників, редагувала газету «Українське слово» та літературно-мистецький додаток «Литаври».
На початку 1942 року почався активний наступ гітлерівців на український національний рух. О. Ольжич намагався переконати Олену виїхати з Києва, але вона непохитно прагнула працювати й категорично відповіла: «Я з Києва вдруге не поїду».
9 лютого 1942 року в приміщенні Спілки письменників О. Теліга була заарештована гестапо й незабаром розстріляна у сумнозвісному Бабиному Ярі.

***

ТЕМНИЦЬКИХ(поч.: вул. Доробок, 63)
ДОРОБОК - 1933, П’ЯСТУВ - 1924*

  Володимир Темницький (1879-1938) – галицький громадсько-політичний діяч, правник, публіцист, член створеної 3 серпня 1914 року у Львові Головної Української Ради та Української Боєвої Управи, активний діяч Союзу Визволення України.
У студентські роки був активним борцем за український університет у Львові. В 1914-21 роках – голова Української Соціал-Демократичної Партії. Після утворення УНР В. Темницький увійшов до складу уряду. З 1923 року жив у Галичині, займався публіцистичною діяльністю.

Омелян Темницький (1882 - 1918) – громадсько-політичний діяч, член Української Соціал-Демократичної Партії, брат Володимира Темницького.
У роки Першої світової війни був заарештований російською владою і вивезений до Сибіру. В Україну повернувся 1917 року, жив у Одесі, займався громадською та редакційною діяльністю.

***

ТЕНА БОРИСА (поч.: вул. Городницька, 17)
ШИШКІНА - 1946, ІЛЬКЄВІЧА - 1929, ОГОРОДНИЦЬКА БІЧНА - 1908*

  Борис Тен (Микола Васильович Хомичевський) (1897, с. Дермань Рівненської обл. - 1983) – український поет, перекладач. Закінчив Волинський Інститут Народної Освіти. Викладав латину в Житомирському інституті іноземних мов.
Перші поезії Бориса Тена з’явилися в 1923 році в журналі «Червоний шлях». Проте, у творчій діяльності Б. Тена основне місце посідали переклади з античних мов: «Прометей закутий» Есхіла (1949), «Одіссея» (1963) та «Іліада» (1977) Гомера, твори Аристофана та Аристотеля. Крім того, Б. Тен перекладав твори Ф. Міллера, В. Шекспіра, Ю. Словацького, А. Міцкевича та інших класиків світової літератури.

***

ТЕРЛЕЦЬКОГО О.(поч.: вул. Городоцька, 239)
ТОРОВА - 1928

  Остап Терлецький (псевд. В. Кістка, І. Заневич, Р. Мак) (1850, с. Назірна Івано-Франківської обл. - 1902) – український публіцист, літературознавець, громадський діяч.
Народився в родині священика; закінчив філософський факультет Львівського та правничий Віденського університетів. Терлецький був одним з керівників нової радикальної течії народовців, що пізніше дала почин до створення Української Радикальної Партії; прихильник М. Драгоманова і С. Подолинського, разом із яким видавав у Відні популярну соціалістичну літературу українською мовою («метелики»). У 1874—1877 голова «Січі» у Відні, 1877 заарештований разом з І. Франком, М. Павликом й іншими за пропаґанду соціалізму; пізніше став адвокатом у Львові й участі в громадському житті не брав.
Основні роботи: «Галицько-руський нарід та галицько-руські народовці» (1874), «Робітницька плата і рух робітницький в Австрії в послідніх часах» (1881), «Галицько-руське письменство 1848-1865 рр.» (1903).

***

ТЕРШАКОВЦІВ (поч.: вул. Пекарська, 48 - вул. К. Левицького)
МАРЧЕНКА - 1945, ҐОШЕВСЬКОГО - 1971, САКРАМЕНТОК***, ТОРГОВИЦЯ БУДІВЕЛЬНОГО ДЕРЕВА - 1818*

Гринь Тершаковець (1877, с. Якимчиці, Галичина - 1958) – громадсько-політичний діяч, організатор українського життя на західних землях, посол до Галицького сейму (1913-14), почесний член «Просвіти». У 1928-38 роках Г. Тершаковець був послом до польського сейму, де відстоював права українців. Наприкінці вересня 1939 року, з приходом на західноукраїнські землі більшовиків був заарештований. Провів у сталінських таборах 16 років.

  Зіновій Тершаковець (1913 - 1948) – син Г. Тершаковця. Юрист за освітою, приєднався до збройної боротьби за незалежність. Був провідником ОУН на Львівщині, командиром «УПА – Захід». Загинув у нерівному бою з енкаведистами поблизу села Любінь Великий.

***

ТЕСЛЕНКА А. - 1946 (поч.: вул. Замарстинівська, 27 - вул. Лемківська)
ВИБРАНОВСЬКОГО - 1897, МЛИНАРСЬКА БІЧНА***

  Архип Тесленко (1882, с. Харківці Полтавської обл. - 1911) – український письменник революційно-демократичного напряму. Виступав також як публіцист. Брав участь у революційних подіях 1905-07 років.

***

ТИКТОРА І. (поч.: просп. Свободи, 31 - вул. С. Наливайка)
ОРЛОВСЬКА - 1945, СВ. СТАНІСЛАВА - липень 1944, СТАНІСЛАУГАССЕ - листопад 1941, СВ. СТАНІСЛАВА - 1578*

  Іван Тиктор (1896, Красне Львівської обл. - 1982) – львівський громадський діяч, підприємець, видавець літератури з історії України, її культури та війська.
З початком Першої світової війни вступив до Легіону У. С. С., згодом служив в УГА, вступив до підпільної Української військової організації (УВО). За дорученням УВО у 1923 році почав видавати часопис «Новий час». Із цього моменту розпочалася видавнича діяльність І. Тиктора, що мала п`ять періодів: львівський (1923 - вересень 1939), краківський (1940-1941), волинський (1942-1943), австрійський (1945-1948), канадський (1948-1982).
Серед видань І. Тиктора: «Велика історія України» (1936) та «Історія української культури» (1937) під редакцією І. Крип’якевича, «Історія українського війська» І. Крип’якевича та Б. Гнатевича (1936), «Всесвітня історія».

***

ТИЧИНИ П. (поч.: вул. Гетьмана Мазепи, 14)


  Павло Тичина (1891, с. Піски Чернігівської обл. - 1967) – видатний український поет, громадський діяч, академік АН УРСР. У 1936-38 роках і 1942-43 роках очолював Інститут української літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії наук України (сьогодні – Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України). 

Перша поетична збірка П. Тичини «Сонячні кларнети» вийшла друком у 1918 році.
П. Тичина був одним із найкращих українських поетів-ліриків ХХ ст., хоча радянське літературознавство вважало його пролетарським поетом, який оспівував комуністичну партію, досягнення соціалізму й радість нового життя.
До літературної спадщини П. Тичини, крім збірок поезій, належать також переклади творів О. Пушкіна, О. Туманяна, Х. Ботева та інших зарубіжних літераторів.
Похований у Києві на Байковому цвинтарі.

***

ТОБІЛЕВИЧА І. - 1946 (поч.: вул. Городоцька, 139)
ДЖЯЛИНЬСЬКІХ - 1895

  Іван Тобілевич (літературний псевдонім - Іван Карпенко-Карий) (1845, с. Арсенівка Кіровоградської обл. - 1907) – видатний український театральний діяч, актор, режисер, драматург.
Літературну діяльність почав у середині 70-х років ХІХ століття, драматургічну – у 80-х. Написав 18 п’єс, оповідання, комедії. Найкращі ролі: Назар Стодоля, городничий у «Ревізорі» Гоголя, Терентій Пузир («Хазяїн») та ін.

***

ТОЛСТОГО Л.- 1946 (поч.: вул. Генерала М. Тарнавського, 69 - вул. О. Басараб)
КРАСІНЬСЬКОГО - 1911

  ЛевТолстой (1828, с. Ясна Поляна Тульської обл., Росія - 1910) – великий російський письменник. Автор багатьох романів, повістей, оповідань, публіцистичних творів. Своєю творчістю справив великий вплив на подальший розвиток російської та світової літератур.
Перебуваючи на військовій службі Л. Толстой брав участь в обороні Севастополя 1854-55 років. Неодноразово бував в Україні, писав про українців в оповіданнях «Рубання лісу», «Севастополь у серпні 1855». Високо цінував творчість Г. Сковороди, Т. Шевченка, Марка Вовчка, українських акторів, зокрема, Марію Заньковецьку.
В 1958-60 роках українською мовою видано твори Л. Толстого у дванадцяти томах.

***

ТОМАШІВСЬКОГО С.(поч.: вул. Д. Дудаєва, 20 - вул. П. Чайковського)
СКРЯБІНА - 1946, СТАШІЦА - липень 1944, НОЙМОНДШТРАССЕ - листопад 1941, СТАШІЦА - 1871, ХОРОНЩИЗНА БІЧНА - 1860*

  Степан Томашівський (1875, с. Купновичi Львівської обл. - 1930) – український історик, публіцист, громадсько-політичний діяч.
Навчався у Львівському університеті. Після його закінчення зі ступенем доктора філософії займався педагогічною діяльністю в гімназіях Львова, Перемишля, Бережан. У 1911-14 роках викладав історію у Львівському університеті, був головою НТШ, очолював його історико-філософську секцію. У 1915 році входив до складу Української Бойової Управи.
С. Томашівський – автор праць з історії Хмельниччини, Закарпаття, Галичини та Церкви. Дотримувався державницького напряму в українській історіографії, високо оцінював княжий період в історії України, а Галицько-Волинське князівство розглядав як першу етнічну українську державу.
Праці С. Томашівського друкувалися в багатьох українських та європейських наукових виданнях.

***

ТРЕЩАКІВСЬКОГО Л. (поч.: вул. Є. Патона, 22 - вул. Городоцька)
АПАРАТНА - 1957

Лев Трещаківський (1810-1874) – греко-католицький священик, громадський діяч, публіцист, посол до Галицького сейму (1861-66), член Головної Руської Ради.
Л. Трещаківський – автор першого в Україні підручника по бджільництву «Наука о пчоловодстві» (1855).

***

ТРИЛЬОВСЬКОГО К.(поч.: вул. Коломийська, 13)
ЛЕЛЮШЕНКА - вулиця виникла при забудові Синівського масиву

  Кирило Трильовський (1864, с. Богутин Львівської обл. - 1941) – український громадсько-політичний діяч, засновник січового руху, автор численних стрілецьких пісень («Гей, там на горі Січ іде!» та ін.), член створеної у Львові 3 серпня 1914 року Головної Української Ради та Української Боєвої Управи.
В молоді роки, після закінчення Львівського університету, працював адвокатом, активно займався політично-просвітницькою діяльністю – організовував читальні «Просвіти» на Станіславщині, бібліотечне товариство «Наука» у Снятині, виступав перед селянами. Обирався до галицького сейму (1913) та австрійського парламенту (1907, 1911). У часи ЗУНР К. Трильовський – член Національної Ради.
У 1900 році в с. Заваллі Снятинського повіту Трильовським було створене перше з молодіжних спортивно-пожежних товариств «Січ», які згодом поширилися на галицьких землях і стали основою створеної у 1913 році військової організації Українських Січових Стрільців.

***

ТРУША І. - 1946 (поч.: вул. Гіпсова, 60)
ОБВОДОВА - 1913

  Іван Труш (1869, с. Висоцьке Львівської обл. - 1941) – видатний український художник, мистецтвознавець і літературознавець, організатор 1-ї Всеукраїнської художньої виставки.
Після закінчення гімназії у 1891 році поступив до краківської Академії красних мистецтв, директором якої у той час був видатний майстер портрета Ян Матейко. По закінченні навчання у Кракові повернувся до Львова (1897).
У 1898 році разом з архітектором В. Нагірним та іншими митцями організував «Товариство для розвою руської штуки», що мало на меті сприяти розвиткові українського мистецтва, брав активну участь у виставках, влаштованих Товариством. Крім того, за участю Івана Труша були створені часопис «Будучність» (1899) і «Товариство прихильників української літератури, науки і штуки» (1898).
Для раннього періоду творчості І. Труша характерні, в основному, пейзажі. Тим більше, що цьому сприяли численні подорожі художника – Україна, Італія, Єгипет, Палестина.
В 1905 році І. Труш заснував часопис «Артистичний вісник”, у роботі якого брали участь І. Франко, С. Людкевич. 1915 року очолив Комітет звеличення подвигів Українських Січових Стрільців.
Найвідоміші твори І. Труша: пейзажі «Дніпро під Києвом», «Луки і поля», «Копиці», «Самотня сосна»; картини з народного життя «Гуцулка з дитиною», «Трембітарі», портрети Лесі Українки, М. Лисенка, В. Стефаника, І. Франка.
Похований у Львові на Личаківському цвинтарі.

 

{{ rating.votes_against }} {{ rating.rating }} {{ rating.votes_for }}

Комментировать

осталось 1800 символов
Свернуть комментарии

Все комментарии (7)

Александр Яковенко

комментирует материал 01.08.2013 #

Люблю я Львов...
Красивый город, чем-то Ригу, Вильнюс, некоторые закоулки Москвы напоминает.
Правда, свои тараканы бегают у местных политиков - именем бандита джохарки дудаева переименована улица Лермонтова.
Кафе Легенд - старый сажетрус у входа, узнал меня с женой и через год...
"Братачки беларусы приихалы!"...

no avatar
Сергей Громов

отвечает Александр Яковенко на комментарий 01.08.2013 #

С переименованиями многими я не согласен, о чем писал выше. В том числе и о переименовании ул. Лермонтова.
Если посмотрите все ранние публикации по алфавиту, улицы Дудаева не найдете - я не включал ее в книгу принципиально.

no avatar
Юрий Кононенко

отвечает Сергей Громов на комментарий 01.08.2013 #

А чем вам Дудаев не угодил, Сергей ?
Вы его с Басаевым не перепутали ?
Для чеченцев Дудаев - такой же национальный герой, как для украинцев Мазепа, Петлюра и Бандера.

no avatar
Сергей Громов

отвечает Юрий Кононенко на комментарий 01.08.2013 #

Вместо ответа дам Вам фрагмент своей статьи из львовского "ВісокогоЗамка", посвященной переименованиям.



Ничего не имею против свободолюбивых чеченцев, с уважением отношусь к их стремлениям, но против того, чтобы в пику Москве жертвовать ради него именем Лермонтова.
Да и на всех чужих национальных героев улиц не напасешься...

no avatar
Юрий Кононенко

отвечает Сергей Громов на комментарий 01.08.2013 #

А зачем нам увековечивать фамилии иностранных поэтов и писателей ?
Их так много, что на всех не только улиц, но и тупиков не напасёшься.
:-))
Учитывая то, что Лермонтов в Украине никогда не был, а во Львове тем более.

no avatar
Наталия Вергилес

комментирует материал 02.08.2013 #

Интересная биография у Бориса Тена - в 45 лет попасть на фронт, пережить лагеря, вернуться на родину и не попасть в лагерь!
Интересно, он от сана отказался?

no avatar
×
Заявите о себе всем пользователям Макспарка!

Заказав эту услугу, Вас смогут все увидеть в блоке "Макспаркеры рекомендуют" - тем самым Вы быстро найдете новых друзей, единомышленников, читателей, партнеров.

Оплата данного размещения производится при помощи Ставок. Каждая купленная ставка позволяет на 1 час разместить рекламу в специальном блоке в правой колонке. В блок попадают три объявления с наибольшим количеством неизрасходованных ставок. По истечении периода в 1 час показа объявления, у него списывается 1 ставка.

Сейчас для мгновенного попадания в этот блок нужно купить 1 ставку.

Цена 10.00 MP
Цена 40.00 MP
Цена 70.00 MP
Цена 120.00 MP
Оплата

К оплате 10.00 MP. У вас на счете 0 MP. Пополнить счет

Войти как пользователь
email
{{ err }}
Password
{{ err }}
captcha
{{ err }}
Обычная pегистрация

Зарегистрированы в Newsland или Maxpark? Войти

email
{{ errors.email_error }}
password
{{ errors.password_error }}
password
{{ errors.confirm_password_error }}
{{ errors.first_name_error }}
{{ errors.last_name_error }}
{{ errors.sex_error }}
{{ errors.birth_date_error }}
{{ errors.agree_to_terms_error }}
Восстановление пароля
email
{{ errors.email }}
Восстановление пароля
Выбор аккаунта

Указанные регистрационные данные повторяются на сайтах Newsland.com и Maxpark.com

Перейти на мобильную версию newsland